розділ 10

Увага, увага рейс 6146 Київ - Орландо відлітає з третього терміналу. Прохання пасажирів зайняти свої місця, пристибнути паски і приготуватися до польоту.

- Ну що наступна зупинка Орландо?- сказав Саша.

- Скоріше б...-відповів Аліса.

- Не любиш літати?

- Ні! Не знаю -  це мій перший довгий політ. А ти?

- Я люблю хоч і не літав жодного разу.

- То як ти тоді можеш любити?

- Дуже просто. Чого така сумна?

- Не знаю... Якось не по собі...

- Ти що не хотіла в Флориду?

- Що ти дуже хотіла! Просто сумую за домом, Джемом...

- Ти так любиш джем? То в мене є -  дати? Бо я не хочу, щоб ти сумувала.

- Джем- це собака.

- А ну тоді вибач.

Він усміхнувся.

- Розкажеш щось про себе? Бо працюємо в одному офісі, а одне одного втретє бачимо. Дивно ж правда?

- Не знаю, а що ти хочеш почути.

- Хто ти, звідки, одружена?

- Може, ти як приклад, почнеш перший.

Він дуже мило подивився на неї.

- Ну добре, хоч я не знаю навіщо все це роблю, але слухай : я Федорчук Олександр Вікторович. 1989 року народження... Народився в передмісті Києва. Точніше в маленькому селі (за 20 хвилин до міста). Спочатку, у мене було безхмарне дитинство:  друзі, матір, батько... Загалом я робив все що хотів. Потім трохи подорослішав, пішов в школу. Всі торочили, що я  вже дорослий, що треба вчитися. Спочатку, протестував, але потім дещо зрозумів. Почав гарно вчитись, професійно займався спортом. Мама грошей не мала, тому вступати міг тільки на бюджет. Робив все що міг і вступив у один з Київських вузів. Тоді юність, вважай перший професійний досвід! Все , як у всіх. Після закінчення влаштувався на роботу, з часом - звільнили, тоді ця. Вже 5 років тут працюю.

- А чого ти  спочатку казав батьки, а потім матір. Батьки розлучилися?

- Та ні. Просто батько загинув ... в автокатастрофі. Мені було 10, тому я мало що пам'ятаю. Але     все-таки хоч щось. Моїй Олі ще гірше...

- Оля - це дружина?

- Та ти що- сестра рідна. Вона у мене розумна,  навіть мене перевершила. Зараз в Німеччині вчиться на юриста.  Я ж її майже з пелюшок виховав. Після батькової смерті, мама багато працювала, малу на мене постійно лишала от вона і моя .Ну нічого мені тільки за маму образливо. Вона через нас нормальну ж роботу кинула. Раніше в школі працювала, вчителькою була .Але ж ти розумієш, як вона б нас прогодувала за таку заробітню плату. От і пішла продавчинею в Києві, плюс два підробітки додатково.З ранку до ночі на тій роботі була. Зараз мені її так шкода...

- А малій твоїй тоді скільки було?

-Чотири, здається, майже...

-А сім'я, дружина, діти. Чого не розказуєш?

- Бо ти про всю мою родину вже  знаєш. Немає більше нікого. От і не розказую...

-Тоді вибач. Може, це  болюча тема.

-Та ні. Просто з дівчатами якось не склалося... Я чекаю свою-єдину.

- А як же ти її впізнаєш.

-Ну вона має бути схожою на тебе... така ж красива...

Вона засміялася.

-Вибач,- сказала Аліса, -  просто чого на мене. Я ж взагалі не красуня. Навіть близько.

- Хто - ти не красуня? Не сміши мої підошви. То мені далі розказувати?

- Звичайно. Я тебе уважно слухаю.

-Так ось, щоб була схожою на тебе, була впертою, але в міру, а ще, щоб була розумна і успішна в своїй сфері.

-Ого і в тебе вимоги...

-Ну я все розказав. Твоя черга...

- Я...я народилась не в Києві, в іншому місті. Там і прожила все своє дитинство і юність. Батьки спочатку тяжко працювали. Хотіли свій квітковий кіоск відкрити. Мені було десь 8, коли вони нарешті змогли це зробити. Спочатку не було ніякого прибутку, хотіли навіть зачинятися, але... одного дня все змінилось. Кіоск почав приносити прибутки, вони нарешті отримали те що хотіли. Зараз у них 4 квіткових магазини по всьому місту. І я дуже ними пишаюсь. На жаль, я одна дитина в сім'ї тому - що таке старший брат або молодша сестра не знаю. Та нічого я радію тому що є.  Швидко виросла, настав час вступати. Довго готувалась, але  таки вступила- на бюджет, щоб нарешті від батьків не залежати! Вивчилась. З роботою трішки гірше. Довго шукала, думала вже до батьків повертатись, але якось натрапила на оголошення в інтернеті. Пройшла співбесіду і мене взяли. Тут працюю вже 4 роки і зараз щаслива!

- А що з особистим життям?

- Мені дуже важко про це говорити. Але, ну добре. Якщо коротко: в 24 вийшла заміж, просто без кохання, мені здавалось, що вже час, пройшло 5 років і  місяць тому, розлучилася. Тепер я хочу про все забути, повністю віддатися роботі, відпочити! А  ще навіть не здогадуватись про існування чоловіків, як мінімум на 10 років. Вибач, я мала на увазі якісь близькі відносини. Дружби це не стосується.

- Шкода...

-Що?

-Що я чоловік.

Вона подивилась на нього підозріло, а потім вони засміялася.