розділ 12

- Ну ось і Флорида, - сказав Саша Алісі, коли ті вийшли з аеропорту.

- Так... і мені здається тут пахне туристами.

- Звичайно,  тобі не здається. Орландо- туристичне місто. А ще у Флориді чудові погодні умови. Ну принаймні на перший погляд...

-  А ти смішний!

- Чого це.

-Довго вчив.

- Це я перед вильотом в інтернеті начитався. А взагалі не збивай мене!

- Ну добре і що ще цікавого ти дізнався?

Вони якраз шукали вихід з аеропорту.

- Ну що Орландо —  це місто й мегаполіс у центрі штату Флорида на Флоридському півострові. Розташовано на плато серед численних озер за 68 км на захід від Атлантичного океану й 124 км на схід від Мексиканської затоки, у повіті Орандж.

-Ого! Ну все. Давай краще подивимось навколо. Якщо чесно у такому аеропорту я залишилась би жити.

- Я те...але не один. Одному тут напевно сумно.

- Ну не знаю. Щодо цього мені треба подумати. Вибачте,- запитала Аліса у перехожого,- ми тут вперше і  не можемо знайти вихід. Допоможіть нам, будь ласка. Куди нам іти, щоб знайти центральний вихід?

-Вам прямо і на право,- сказав випадковий перехожий.

- Дякую. Класно, що ви місцевий.

У відповідь чоловік тільки посміхнувся.

Вони нарешті вийшли і знайшли потрібну зупинку.

-Дивно, а я думала нас будуть зустрічати.

-Я теж. Чекай. А я про це  і не подумав. Треба було босу подзвонити. І все дізнатись. Може нас і правда хтось чекає?

- Не знаю. Давай лишилось тут і дочекаємося потрібного автобуса. Якщо це і справді так то вони самі нас знайдуть.

Вони чекали  не довго. Адже через 3 хвилини до них під'їхав автомобіль з чудовим водієм.

- Ви з України?- запитав той.

- Так, а що дуже видно?- саркастично відповіла Аліса.

- Та ні. Просто ви ті хто мені треба. Ви Еліс і Александр, так.

- Не зовсім. Взагалі-то я Аліса. Не люблю коли знущаються над моїм ім'ям!

- Вибачте. Сідайте я відвезу вас у готель . Я Еббі, до речі.

- Дуже приємно - Саша.

- Аліса,-  вона прошепотіла до Олександра англійською,- а я завжди думала, що ім'я Еббі мають тільки дівчатка.

Еббі почув це, але зовсім не образився.

- Я теж так думав і думаю. Просто мої батьки з Монтани. А там, напевно, вважають інакше.

-Вибач, я не хотіла тебе образити... А як ви опинились тут? Монтана ж на півночі.

-О це довга історія... Якщо коротко, то батько поїхав через роботу,хоча...це не точно, бо я його ніколи не бачив... Мама не витримала розлуки і теж поїхала сюди... З часом навіть бабуся і дідусь переїхали. Мама у них одна. Напевно, теж не витримали. Саме цікаве, що вони розлучились через рік

- То ти не такий поганий, як мені здалось на перший погляд. Тільки... не називай мене Еліс, добре?

- Домовились:)

- Розкажи нам трохи про Орландо,- нарешті втрутився Саша,- і про нашу майбутню роботу...

- Що розказувати...Ми майже 360 днів на рік співіснуємо з туристами. Вони  постійно приїжджають до нас відпочивати, у нас, до речі, дуже гарно, якщо хочете я покажу вам місто. Завтра, наприклад?

- Було б класно ,але у нас робота. Завтра перший день... Може, після неї? До речі, ти там ким працюєш?

- Завтра домовимося!?  Я офісний працівник, такий самий як ви .Так що завтра  обов'язково побачимось. Ми, до речі, вже приїхали. Номери замовлені на ваші прізвища і оплачені. Гарно вам відпочити. Завтра за вами заїде мій друг - Едді. Був радий познайомитись.

Він поїхав так швидко, що Аліса навіть не встигла щось запитати, а Саша подякувати. Вони зайшли в готель і заніміли. А він таки класний, правда!

...

Вони підійшли до ресепшену і їм дали ключі. Далі надзвичайно цікава поїздка ліфтом і нарешті довгоочікуване ліжко. Вони навіть нормально не попрощалися. Переліт дався в знаки...Просто зайшли кожен у свій номер і заснули міцно-міцно, незважаючи на те що на дворі була 12 година дня.

"Мамо,- кричала дівчинка,- я вірю ти мене чуєш. Забери мене звідси, знайди  мене і стань хорошою мамою..."

"Що?- подумала Аліса,- як добре, що це лише сон...Але хто мене кликав мамою. Як це взагалі може бути у мене ж немає дітей...Так лягти в ліжко і спробувати заснути..."

На жаль, вона була змушена забути про сон, тому подзвонила Саші і вмовила його погуляти. Той хоч не одразу, але погодився. Вони вийшли з готелю і, за допомогою інтернет-карти, пішли у центр.

-Тут, так гарно,-сказала Аліса.

-Звичайно, нічне місто завжди красиве...

-Взагаліто зараз тільки восьма і ми ще встигнемо на головний атракціон.

- Це який?

- Пішли знімемось в кіно...

- Що ти маєш на увазі?

- Пішли і все побачиш!

...

Після зйомок вони пішли у перше ліпше кафе і замовили собі мокко..

- А я не думала,що закохаюсь у Орландо з першого погляду...

- Мені теж воно сподобалось. Ці акуратні  одноповерхові будиночки поруч з хмарочосами, пальми повсюди, море!!! Може, пішли подивимось на захід сонця...Повині, ще встигнути!?

-Ну пішли...

Через десять хвилин вони вже були на набережній. Хоча вини вже не побачили сонечка від моря вони так і не пішли аж до 12.

- Це й день був прекрасним, чи не так?

-Ага, жаль, що завтра робота...Знову сядемо за наших роботів...

- Ну і не тільки!

Вони засміялася. А що буде завтра вони точно не  дізнаються, адже це вже буде сьогодні:)