розділ 14

Після прогулянки вони швидко заснули кожний у своєму номері. Цей готель був чудовий, адже він хоч частково нагадував  друзям про їхній дім. У кожному номері були вітальня, спальня, вбиральня, просторий хол, а головне кухня завдяки якій кожен відвідувач  міг готувати все, що йому заманеться і не залежати ні від кого. Хоча... якщо вони дуже ліниві, нічого страшного, завжди знайдеться доставка піци або ще чогось смачненького. Готельні кімнати були схожі на простору квартиру десь в передмісті Києва. Але це й добре, адже наврядчи хтось захоче залишити свій дім на рік. Була восьма і Аліса, ще солодко спала. Раптом у двері постукали і у кімнату зайшов Саша:

-Ти ще досі спиш?

-Ну, загалом, все виглядає саме так.

-І тебе не турбує 8 година?

-А чого вона мене має турбувати? Стоп: яка? Восьма?

-Восьма!

-То це через годину вже робота. Як я так? Будильник, ніби, поставила... Зачекай 10 хвилин - я приведу себе до ладу.

-То я в себе?

-Можеш залишитись тут, звичайно якщо хочеш.

- Хочу. Може я допоможу тобі з сніданком?

-У мене в холодильнику пусто, з літака залишився тільки чай...

- І чим ти збиралася снідати?

- Чаєм! Хіба поганий сніданок?

- Ну ти нормальна? У нас обід аж в 13 :00. І часто ти так не снідаєш?

- Майже щоразу. Я перекушую на роботі, або... аж у вечері.

- Від тебе я такого не очікував. Зараз принесу молока і свіжу випічку. Це хоч не здоровий, але ж сніданок.

- Чого ти? Через мене підеш до магазину.

- Чого ж через тебе. Я там вже був. А принесу я зі свого номеру.

Він приніс випічку і молока, як і казав, наляв в склянку молока і відломав шматок булки. Коли все було готове, вони разом  швидко поїли, і побігли на перший поверх готелю, де на них вже чекав друг Еббі .

...

- Привіт,-привітався хлопець,- це вас я маю відвезти на ваше нове місце роботи?

- Напевно,нас. Я, до речі, Аліса.

- А я Саша.

-Мені дуже приємно з вами познайомитись. Мене звати Саймон.

- В тебе дуже гарне ім'я.

- Дякую, але на мій погляд воно звичайне. Ходімо,  бо запізнемося. Дорога не така і близька...

- А скільки нам їхати?

- Якщо без заторів- хвилин 20.

- Вибач, може, я буду  виглядати надто допитливою, але... ким ти працюєш, і ким будемо працювати ми?

- Ну я доставляю наші товари у різні фірми і таке інше. А ви я так зрозумів будете ці товари тестувати.

- А що саме ви тестуєте. Просто, вдома, ми займались більш побутовими речами, типу пилососу чи пральної машини...

- Ну конкретно, наша компанія займається тестуванням роботів.

- Так, але ж ми теж... То нічого не зміниться!?

- Ні ви мене не так зрозуміли - справжніх роботів, наприклад, нещодавно на замовлення однієї фірми, ми тестували робота, що може сам вмикати і вимикати телевізор, тоді коли ви попросите або ж, до прикладу, коли заснете.

- Круто, я вже хочу це побачити!

...

Через 20 хвилин вони вже були на місці. Саймон, відвів їх у кабінет начальника відділу, і пішов працювати.

- Здраствуйте,- почала Аліса,- мене звати Аліса, а це Олександр, ми приїхали отримувати досвід.

-О я вже вас зачекалися!

Це була доглянута за собою жінка, трішки огрядна, але загалом дуже красива. На перший погляд їй було максимум 30, але це тільки на перший погляд. Насправді, їй було за 50 і повірте ніяка косметика і пластика тут не причому, просто вона вміла боротись зі своїми емоціями і доглядати за собою:

«Пішли я представлю вас вашим колегам і покажу ваші робочі місця.»

 Вони зайшли в велику кімнату, яка складалася суто з столів, комп'ютерів і стільців. А іще з людей. Аліса, Саша і директорка дійшли майже до середини, коли жінка зупинилась і сказала:

- Колеги, хвилиночку уваги, це наші нові працівники, які приїхали з України, і будуть тут працювати рік, в зв'язку з програмою обміном досвіду, в якій наша компанія щорічно бере участь. Прошу ввести їх в курс справ, і допомогти чим зможете. Еббі, Ірен, вас назначаю за них відповідальних, покажіть їм офіс, а і, до речі, ваші робочі місця якраз навпроти їхніх.

Вона пішла так само швидко, як і з'явилась.

...

Коли директорка пішла, всі запитально почали дивились на Сашу і Алісу. Після хвилини загального мовчання Аліса взяла ініціативу в свої руки:

- Привіт всім. Я -Аліса, а -це Саша. Ми дуже раді, що тут і дуже хочемо з вами подружитися...

 До неї підбігла дівчина і сказала:

-Я Ірен, і заспокойся ви всім сподобались, просто знайомитись треба поступово, ходімо краще я покажу вам весь наш робочий рай, тільки треба ще отого «пинька» взяти з собою. Ви не проти?

- Та ні, навіть дуже за.

-Еббі, ти з нами чи як?- запитала Ірен.

-Так іду, хвилинку.

Після детальної екскурсії Еббі( якого Аліса і Саша вже знали) і Ірен показали друзям, як працювати з роботами і вони всі разом взялися до першої справи.

- У вас набагато цікавіше робота ніж у нас,- сказала Аліса,- якщо чесно...

- Не знаю, я хоч і люблю свою професію, інколи, мені це так набридає,- сказала Ірен.

- А ось я завжди в захваті від того, що роблю,- втрутився Еббі,- може, ну чисто випадково, ти обрала не те що потрібно?

-Ой хто б казав...

-Вибачте,але ви  така гарна пара,- почала Аліса.

- Ми? Ти що? Ми найкращі вороги.

- Вибачте її, за такий короткий час, що її знаю, я постійно помічаю, що вона говорить те що їй спаде на думку. Це в неї в крові...  Але це інколи добре.

-Інколи?

Аліса образилась.

-Тепер ти мене вибач. З мене морозиво...

- Велика коробка інакше...

- Добре, добре.

...

З того часу вже минуло два тижні і ця четвірка стала найкращими друзями. Хоча ні:  Ірен і Аліса-подругами,а Еббі і Саша- друзями. Звичайно, що  Ірен і Еббі ворогували,  але заради спільних друзів, оголосили тимчасове перемир'я і навіть рідше сварилися. Про Еббі я вже розповідала, а ось Ірен... Це була чорнява дівчина, точніше з чорним волоссям і очима. Можна сказати, що чимось вона схожа на українок, але...це багатослівно. Вона мала гарний смак і дуже запальний характер. А ще вона ще досі  не фарбувалася.