розділ 15

Була восьма година ранку. У кімнату дівчинки зайшла Каді.

- Марі, дитинко, вставай, сьогодні у тебе перший день у школі!

- Добре... А чому я не можу залишитись вдома? З тобою!?

- Тому що у твоєї тітки ненормований робочий графік. І вона приходить додому коли їй заманеться.

- А при чому тут я?

- Вона не хоче ніякого шуму. А ти дитина і природно створюєш шум.

- Вибач, але можеш повторити зараз я не все зрозуміла...

- Бідне дитятко, треба знайти тобі хорошого вчителя. Але як? Каті ніколи не дозволить цього зробити. Їй жаль кожної копійки...

  Вона роздумувала вголос, адже дівчинка розуміла максимум два слова.

- Марі, а я й забула. Дивися, що у мене в руках.

- Коробка!?

- А що у ній? Як думаєш?

- Не знаю. Може якоїсь подарунок...

- Ну ти майже вгадала. Тут твій новий одяг.

- Мій?

-Так, саме так, тут хоч і не багато: шкільна форма, два гольфики, штанці, шкарпетки і спортивна форма,але ж хоч щось.

- Дякую. А як ти вмовила тітку?

- Ніяк. Це мій подарунок. І це ще не все. На першому поверсі в холі стоять твої нові черевички, туфельки( на всякий випадок),кросівки і курточка.

- О Каді, дякую. Я хоч і маленька, але ж розумію, що це все дуже дорого коштує...

- За це не хвилюйся мені вистачить.

- Але...все-одно дуже дякую. Ти найкраща Каді в світі. Можна тебе обійняти?

Жінка усміхнулася:

- Ну звичайно!

Декілька хвилин вони стояли обійнявшись, поки їх не перервала Маріна тітка:

- Каді, скільки я маю чекати! Де моя попрасована сукня?

- Уже йду. Вибач сонечко. Одягайся і бігом снідати.

- Добре. Через хвилину буду!

...

Через декілька хвилин Марі у новій сукні спускалися у їдальню. За столом вже сиділа тітка.

- Привіт,- привіталася дівчинка.

- Не заважай мені снідати. Сядь тихенько і чекай поки Каді принесе твою порцію. До речі, де ти взяла цю сукню?

- Мені подарувала, дуже хороша людина.

- А ну, як дуже хороша, то добре.

Марі сіла, і тітка почала про школу:

- Каді відведе тебе до місця де зупиняється шкільний автобус. На більше я її відпустити не можу. Це і так дуже багато. Ти навчаєшся у 2 - f. Думаю знайдеш. Проводьте себе гарно і не псуй мою репутацію. Я думаю ти знаєш, що до хорошого це не приведе. Про наслідки ми поговоримо ввечері. А поки іди одягайся.

...

Марі швидко одягнула нову курточку, яка їй дуже сподобалася і черевички. Зачекала на  Каді і вони разом пішли до автобуса.

- Каді, а чого ти працюєш у моєї тітки? Ти ж така гарна і...добра. Як ти можеш її витримувати?

- Ну витримую її я легко. Принаймні, зараз. Раніше було важче. А працюю, бо десять років тому мене  звільнили і я влаштувалася до твоєї тітки. Іншого вибору в мене не було... Але знаєш, якби я могла б щось змінити, роботи це б точно не стосувалося. У моєму житті було щось набагато важливіше....

- А чого було?

- Бо зараз його нема.

- Ти не хочеш розказувати?

- Не те щоб просто мені важко і ти ще дуже маленька. Хоча ні, ти вже зовсім не дитина. Давай я розкажу тобі іншим разом. До речі, ми вже прийшли.

Вони прийшли на щось типу зупинки. Там було дуже багато дітей. Але жоден з них не був схожий на Марі... Ще трішки і приїхав автобус. Усі посідали на місця і аж тоді звернули увагу на Марі.

Дівчинка сіла біля хлопчика років 10,попередньо запитавши чи біля нього вільно. Хоч відповідь була не зовсім зрозуміла, дівчинка таки сіла, за що поплатилися насмішкою усіх присутніх. Вона ледве дочекалася закінчення поїздки і першою вибігла з автобуса.

Школа виявилась досить великою. Трьох поверхова сучасна будівля, зі всіх боків обгороджена воротами, з гарним садком ззаду і спортивним куточки спереду. Звичайно, самотужки свій клас мала не знайшла, тож запитавши заклопотані матусю, таки дійшла у пункт призначення. Дівчинка постукала і зайшла в середину.

Це виявився не дуже великий клас, десь з 20 учнів і однієї дуже приємної вчительки. Марі привіталася з нею і попросилася сісти. Та, будучи дуже заклопотаною вказала дівчинці на останню парті і аж до початку уроку не звертала на неї увагу. Ніхто так і не привітався з нею.

Проте так тривало не довго. Після дзвінка вчителька, до речі її звали,місіс Бреді, запросила Марі в середину класу і попросила відрекомендуватися. Дівчинка через погані знання і сильний страх не змогла сказати ні слова. Після довгих вмовлянь вчительки вона таки розказала про себе, але з жахливим акцентом і багатьма помилками. В свою чергу вона почула лише насмішкою і кривляння нових однокласників. Розплакалась, Марі сіла на своє місце і до кінця дня з нього не ставала. Ніхто з дітей так і не підійшов познайомитися, але Марі цього й не прагнула. Все що вона хотіла це тиші і дружніх розмов з Каді. Хоча ні вона дуже хотіла побачити Нору і Міккі.

...

Одразу по закінченню занять дівчинка дочекалася потрібного їй автобуса і з горем навпіл доїхала додому. Побувавши хвилин двадцять дівчинка знайшла потрібну дорогу, яка вела від зупинки до будинку і зайшла до такого 'омріяного' дому. Там була тільки Каді, тож мала нарешті відчула себе вільною. Вона швидко зняла верхній одяг і побігла допомагати Каді.

- Привіт, - забігши до кухні,  сказала Марі.

- Привіт,сонечко. Я дуже хотіла тебе зустріти, але твоя тітка не дозволила. Ти не образилась?

- Ні, я все розумію. Мені так жаль, що ти у всьому залежиш від неї.

- Не сумуй. Вище носа! Як твій перший день у школі?

- Не дуже. Але сподіваюся все налагодиться?!

- Мені подобається твій оптимізм!

Їхню розмову перервала тітка.

- Каді, я вже вдома, і в мене є 10 хвилин, щоб змінити одяг і щось поїсти.

- Вже іду. Вибач, сонечко,мушу працювати.

Весь залишок дня Марі провела в компанії з Каді, розповідаючи їй історії, чим тренуючи свою вимову. Тільки  увечері Марі була вимушена вислухати невеличку промову тітки. Але, поки, вона не сприйняла її серйозно.