розділ 16

Була дванадцята година, субота. Аліса все ще ніжилась в ліжку. У неї не було ніяких планів, адже це її перший вихідний у Флориді. Раптом у двері постукали.

- Заходьте ,- сказала Аліса, швидко одягнувшись і,ніби, зачесавшись.

" Напевно, прибиральниця,"- думала дівчина.

Але... У кімнату зайшов Саша з великим букетом квітів.

- Привіт,- сказав хлопець,- а чого ти у такому вигляді?

- Ну, може тому що сьогодні субота?

- Але ж у тебе через хвилину дружнє побачення!?

- У мене. Мені дуже цікаво з ким...

- Зі мною звичайно. Я ж тебе вчора запросив!

- Ти? Вибач, але вчора ми сказали один одному максимум понять слів. Я весь вечір була з Ірен!

- Ай, я напевно, забув тебе запросити....

- Тоді, слухаю...

- Дорога, Алісо...!?

- Володимирівно.

- Алісо Володимирівно, дозвольте запросити вас на дружнє побачення.

- Дозволяю.

- Тоді через хвилину я чекаю вас біля входу в готель, у зручному одязі і гарному настрої.

- Ну тоді через 10 хвилин буду.

" Він так і не подарував мені квіти,- думала дівчина,-можеш, то не мені?"

Вона усміхнулася.

Аліса швидко одягнула улюблену футболку і шортики, накинула кардиган і взула кросівки. Ще дві хвилини і ідеальний хвостик був готовий.

"Все! Мені здається чи я гарненька?",- сказала до дзеркала дівчина.

...

" Ну скільки можна чекати. Вже пройшло 9 хвилин, ще одна і я йду назад,"- бурмотів собі під ніс Саша.

- Привіт,- сказала Аліса,- я вклалася в десять хвилин?

- Ти так непомітно прийшла, я вже думав все. Якщо ми й побачимось, то десь опівночі...

- І куди ми підемо?

- Ну, завдяки, Еббі я приготував декілька цікавих місцин для тебе...

- Я вже хочу її побачити. А квіти для кого?

- Ой вибач. Це тобі.

Він простягнув букет англійських троянд.

- Ой які гарні. Дякую. Я дуже люблю троянди!

- Пішли!?

- Обирай напрямок.

- Я? Але ж я не знаю коли ми підемо...

- Все-одно обирай.

- Тоді я хочу в напрямок центру.

- Пішли.

Вони усміхнені і радісні прямували вулицями міста...

...

Різні вулиці, парки, пам'ятники все перепліталися у їхніх головах.

- Дивись, кафе. Може зайдемо?- запропонував Саша.

- Ну я не проти, бо я дуже хочу морозива!

Вони знайшли вільний столик і сіли замовили собі морозива і замовкли. Друзі просто дивились один на одного і без слів про щось розмовляли.

Аліса помітила якесь дивне відчуття десь в середині.

" Ти мені так подобаєшся...-сказала про себе дівчина,- але ж ти розумієш у нас нічого не вийде..."

- Аліс, я розумію, може ще надто рано, але в мене таке відчуття, що без тебе я ніщо і моє життя до нашої першої зустрічі було просто мізерним...

- Саш, ти дуже хороший. Але не треба!

- Я тобі гидкий?

- Ні! Що ти? Ти мене дуже подобаєшся і в мене таке дивне відчуття...але не важливо!

- Чого це? Я не можу без тебе, і ти без мене...також. Давай хоча б спробуємо, ну, будь ласка!

- Я дуже хочу, але...розумієш не можу! Я навіть казала тобі чому.

- Ти казала,що розлучилася, але...чого через це ставиш хрест на собі...і мені!

- Ти не знаєш всього. Я собі пообіцяла і стримують свою обітницю.

- То розкажи...

- Мені важко про це говорити...але ну добре. Я вийшла заміж навмисне своєму першому хлопцю, чоловіка не кохала, а він навпаки. Спочатку все було добре, але мені було погано з ним, я втікала від нього на роботу, уникала розмов , я його не цінувала. І він пішов, але перед цим сказав, що зустрів жінку, яка по-справжньому, його кохає і яка народила йому сина. Ось тоді, коли він зробив мені боляче, я зрозуміла, що насправді його люблю.  Я наковталась таблеток і найближчий місяць провела в лікарні, а ще довго відвідувала психолога...

- То ти досі його кохаєш?

- Ні,  я його відпустила, просто я не хочу зробити комусь боляче, так само як і , щоб не завдали його мені. Я боюсь відносин, розумієш?

- Якщо чесно то не дуже. Вибач, але я очікував іншої відповіді і мені треба подумати, що робити далі.

Він заплатив за морозиво і залишив Алісу одну.

...

Він всю ніч просидів на лавці в парку. Йому було боляче, але ще гіршим було те що він сказав Алісі. Не дивлячись на годинник він набрав її номер і після довгих очікувань таки почув її голос.

- Алло, сказала заплакала дівчина.

- Вибач, ти, напевно, спала...

-Ні,- сухо відповіла та.

- Я лише хотів вибачитись перед тобою...

- Не треба. Ти ні в чому не винен. Це все я!

Вона заплакала.

- Не плач,будь ласка, я не думав, що цей вечір призведе до такого...

Вона мовчала.

- Я довго думав і я хочу, щоб ми залишились хоча б друзями... Може, колись, коли ти будеш готова це переросте у щось більше. А поки я буду чекати...

У відповідь знову тиша.

- Я дуже хочу, щоб це сталось. І дуже тебе прошу- пробач. Подзвони коли будеш готова- дружити.

...

Ніч виявилась важкою і для нього і для неї. Після дзвінка о 5 ранку, вже пройшло три години і Аліса наважилась подзвонити Ірен.

-Привіт,вибач, що так рано, але у мене дещо сталося...

Вона плакала.

- І я повинна з кимось поговорити, бо ще трішки і в мене поїде дах!

- Через півгодини буду,- все що могла відповісти заспана Ірен.

...

Через півгодини Ірен вже сиділа у вітальні і слухала Алісу.

-Так, наробила ти, Алісо. Але він ні в чому не винний. І вибачення маєш просити ти!

-Я знаю. Але я боюсь що так як було вже ніколи не буде.

- Я тебе не розумію. Ти хочеш, щоб він завжди був поруч?

- Так. Щоб завжди тебе підтримував?

- Хочу.

- Він тобі подобається?

- Дуже!

- Тоді чого ти йому відмовила?

- Бо я боюсь, що через декілька років він мене розлюбить і піде від мене. Залишить одну.