Розділ 21

Наступного дня тітка так і нічого не сказала, так само як за день, два, три. Дівчинка навіть подумала, що її це наснилося, але, на жаль, весь той жах виявився правдою. Весь цей час Марі знову відвідувала школу. Їй було важко, але дівчинка плекала надії на краще...

Був ранок п'ятниці, тож Марійка  вже за звичкою швидко одягнулась, умилась, причесалась і спустились снідати. Каді як завжди заклопотана припросила її до сніданку і дівчинка, нічого не підозрюючи, сіла до столу.

- Мері, останнім часом я була дуже зайнятою і як бачиш зовсім забула про тебе,- озвалася тітка.

Її голос не був грубим, злим, ненависним, навпаки того дня вона була в чудовому гуморі.

- Так...я думала ви мені пробачили,- ледве-ледве вимовила дівчинка.

Вона була налякана, адже тітка майже  ніколи не говорила під час прийому їжі. Це траплялося вкрай рідко... В таких  випадках дівчинку явно не хвалили.

- Я? Пробачила? Одразу видно, що ти донька твого батька. З нашої сім'я тобі дісталося вкрай мало.

- Вибачте, я повинна була мовчати...

- Не вибачайся. Я зараз дуже поспішаю, та й ти мусиш іти до школи. Каді, нагадай мені ввечері, що я маю з нею розмову.

- Добре місіс Каті. Ходімо Марі я допоможу тобі одягнутися.

...

- Каді,-ледь чутно прошепотіла дівчинка, коли одягала куртку.

- Що?

- Як думаєш, що зі мною буде?

- Не знаю, деколи твоя тітка робить дуже нелогічні речі... Мені здається це саме той випадок.

- Але ж вона не зробить мені нічого поганого!?

- Вечір покаже.

Дівчинка взяла рюкзак і з почуттям провини, страху і просто дитячої наївності пішла до школи.

....

Вечір настав швидко. Як Марі цього не хотіла -це все-таки сталося. Обидві( дівчинка і тітка) вмостились на канапі в вітальні. І Каті почала розмову:

-  Як тобі в школі, після всього що сталося?

Дівчинка зніяковіла і розгубилася. Дивне питання, як для тітки:

- Ну...нічого не змінилося. Лише вчителька стала уважнішою до мене.

- То тобі там непогано?

- Не знаю. Якби я могла обирати, я б, напевно, змінила школу. І почала б все з початку.

- Ти ж знаєш я не палко тебе люблю, тож давай відразу. Я виконаю твоє бажання, точніше вже виконала. Бо вже знайшла для тебе непогану школу для дівчаток, в одному з маленьких містечок біля Манчестеру. Там непогані умови і хороші учні. Для тебе це взагалі чудовий варіант.

- Так,але ж... Це дуже далеко звідси... Ви! Чому ви так зі мною?

- Ти знаєш чому! Півміста вже говорить, що я не змогла правильно виховати дитину. Ще трішки і заговорить інша половина.

- Але ж я не ваша донька. Ви мене вдочерили.  Вам це навіть на руку!

- Багато ти знаєш!!? Я так вирішила і це не обговорюється. У вихідні ти залишишся тут, а ось у понеділок я відвезу тебе в твою нову школу.

- Дякую, що не кинули мене в льодяну воду чи не спалили у вогні!!!

Заплакана Марі пішла у свою кімнату.

....

Вона не спустились на сніданок і обід...Знала, що тітці було байдуже, але дівчинка просто не хотіла її бачити.

У двері постукали.

" Напевно, Каді, знову прийшла вмовляти мене поїсти",- подумала Марі.

Це справді, виявилась вона. Жінка тримала у руці тарілку з їжею.

- Каді...я зовсім не хочу їсти. Розумієш?

- Так сонечко, але ж ти не їла майже добу. Не варто так побиватися за цим всім. Я впевнена, що там буде краще.

- Ти теж радієш, що нарешті позбудешся мене?

- Що ти? Я дуже тебе полюбила. Ти ж знаєш! Поїси?

- Ну добре.

Дівчинка нарешті посміхнулася.

- Каді, а чого ти ніколи не розповідаєш про себе? Знаходишся тут постійно...Ніколи не витрачаєш час на щось своє?

Жінка зніяковіла. Вона ніяк не очікувала почути таке питання.

- Чого я тут? Тому що гроші були потрібні от і влаштувалася. Що не цікава історія?

- Вибач, може тобі боляче... Я не хотіла. Мене скоро тут не буде, тож ти можеш розказати мені все! Ніхто не дізнається.

- Ну добре, ти ж мій друг, і тобі можна довіритися, правда?

- Ага.

- Тоді слухай:

Нас у сім'ї було п'ятеро: я, три  брати і сестра. Мій старший брат був дуже кволий з народження і помер за рік після того як я народилася.  З іншими в мене дуже велика різниця. Коли мені було дванадцять, народився  брат, потім сестра.  Мій батько помер, коли мама була вагітна п'ятою дитиною. Сама розумієш  , грошей не вистачало, мама мусила доглядати за меншими дітьми, і працювати не могла. Тому я була змушена піти на роботу , щоб хоч якось не померти від голоду. Спочатку, влаштувалася продавчинею, але плата була малою. Та це не причина. Я закохалася. Розумієш по-справжньому. Мені було лише шістнадцять, а я ладна була повбивати півсвіту, лише, щоб бути з ним. Все було добре, але я більше не могла працювати, я про нього думала, ним дихала, я просто не існувала без нього. Мене звільнили, але на той час мені було все-одно. Я була ніби зачарована і зовсім забула про маму. Ти просто не уявляєш, як їй тоді було важко. Коли я отямились мама вже сама пішла працювати тай, здається, пройшло дуже багато часу. Але це ще не найгірше. Він мене покинув через три місяці наших відносин. Тоді я прокинулась. Зрозуміла, що дуже підвела матір. Через мене вона залишила трьох зовсім маленьких діток на чужу людину і пішла працювати. Але я все виправила. Вмовила маму звільнитися і пообіцяла, що таке більше ніколи не станеться. Але там залишитися не могла. Вмовила твою тітку взяти мене на роботу і переїхала сюди, в Манчестер.

- А звідки ти її знала?

- Ми познайомилися ще коли я була зовсім дитиною. Вона з її першим покійним  чоловіком мала дуже гарні відносини з моєю сім'єю. Каті справді мене врятувала.

- Але ж твої брати і сестра вже виросли, чого ти досі терпиш усі її знущання?

- Я вже давно до цього звикла, сонечко. Мене здається, що без цього я вже не зможу жити. А рідним я ще допомагаю, просто надсилаю вже набагато менше. Хочеш секрет? Я вже навіть відклала на маленький будиночок десь в передмісті Манчестеру.