Розділ 22

"Учора все було так чудово: disney, Еббі і Ірен, Саша... Чого я постійно про нього думаю? Ось знов вже втретє за сьогодні. Треба викинути його з голови, але для чого? Я повністю заплуталась...Що мені з цим всім робити?"-, думала Аліса.

Її роздуми перервав стук у двері.

- Заходьте,- сказала дівчина.

-Привіт,- сором'язливо сказав Саша.

- Привіт,- розгублено відповіла Аліса.

- Я тут подумав ми вже так давно не ходили в офіс разом. Може виправимо це непорозуміння?

- Ну я не проти. Якщо хочеш, тоді зачекай на мене.

- Я на вулиці?

- Можеш залишитись тут. Хочеш чаю?

- Та ні, я щойно поснідав, а взагалі вже пів на дев'яту, і ми запізнюємося...

- Нічого страшного я завжди так виходжу. Все я готова, пішли.

Вони, ніби не було усіх сварок і непорозумінь, щасливо веселим кроком пішли на зустріч пригодам...

...

Вони зайшли у офіс і сіли за роботу.

- Як вчора погуляли?- запитала Ірен.

- Нормально, ти мені так і не подзвонила. Що у вас тут сталося?

- Нічого страшного просто потрібно було віддати один звіт... Ну не ображайся.

- Ірен...мене здається чи тут хтось щось не договорює, точніше говорить не зовсім правду.

- Ну добре, добре ти перемогла. Я збрехала, нічого не сталося: тут...просто.

- Та кажи вже.

- Давай я заїзду до тебе ввечері і все розкажу.

- У мене були плани, але...ну добре.

- Це  почекає. Можна і завтра.

- Та ні! Мої плани можуть видозмінитись.

...

День збіг швидко тому Аліса вже чекала на Ірен у своєму номері.

- Привіт, - увійшла дівчина.

- Привіт. Хочеш чаю?

- Хіба якогось фрешу...

- Зараз зумовлю. Тобі з чим?

- Та не  треба. Як вчора погуляли?

- Розказуй перша. Я ж бачу у тебе очі світяться.

-Якщо чесно, то я все це вигадала, щоб ви побули на одинці. Тому що вам треба було поговорити. Ти з Олександром просто не бачила себе зі сторони...

- І ще подруга називається.

- Зачекай...Ми з Еббі поїхали на пляж. Ти не уявляєш як там було гарно.

- Чому ж уявляю:  океан, пісок-гарно.

-  Я одягнула його куртку, ми постелили плед і їли фрукти. Це було так романтично.

- Ти ж ненавиділа його... Що вже ні?

- Ні! Так! Не знаю! Я ще не розібралася. Але він говорив такі речі... Тоді я просто мріяла стати його дівчиною!

-  У тебе ще є шанс!

- Не думаю. Він сказав, що  такі як я йому подобаються, але між нами нічого не може бути...

- Так і сказав?

- Ну ні, але суть та ж.

- Знаючи тебе, я б не була така впевнена.

- Що ми про мене...як у вас з Сашою?

- Ми друзі. Хіба може бути щось більше?

- А що ні? Аліс, може вистачить набивати собі ціну?

- Я не набиваю?! Ти ж знаєш, що зі мною не так!

- Знаю, але це тут зовсім ні до чого. Ти повинна жити далі, у тебе має бути сім'я, нарешті діти!

- Має, але не буде. Тому що, по-перше, я цього не хочу, а по-друге, я дала обітницю.

- Сама собі. Це ж смішно!

- Ірен, давай закриємо цю тему!

- Добре, але я маю ще дещо сказати: роби як знаєш, але дивись, щоб ти потім не пожалкувала. Він не буде все життя поруч з тобою. Ще місяць ну максимум два буде так як зараз, а потім йому сподобається інша і все. Ти залишишся для нього просто другом.

- Якщо він кохає мене, то ніяка інша не з'явиться, а ні то й ні.

- Я тебе попередила!

Вони ще трохи поговорили, а потім Ірен пішла...Хто знає, може й до Еббі.

...

Всі наступні дні все було як і тоді. Саша заходив по Алісу і вони разом йшли на роботу. Щоразу він запрошував її провести час разом, а вона знаходила тисячі причин чому не піти. Все змінилося в четвер, коли Аліса на чергове запрошення відповіла схвально.

- Чесно-кажучи, я думав, що ти знову відмовишся...

- Чому це, просто я була ще не готова.

- А зараз?

- Зараз я хочу провести час разом з тобою.

- Тоді я зайду по тебе о сьомій?

- Краще о восьмій мені ще треба стати людиною!

- А зараз ти, що рослина?

- В якомусь сенсі так просто на побачення, навіть дружні не ходять у такому вигляді, як я зараз.

- А мені здається, ти красива.

- Я ж не говорила, що я негарна.

- Вибач,  тоді о восьмій.

- О восьмій.

... 

Він зайшов по неї у домовлений  час і друзі попрямували в бік найближчого парку. Між ними була якась зніяковілість.

- Я я я я, так довго думав, що я скажу, коли це таки настане... почав Саша.

- Ти що правда чекав цього. Це лише дружня прогулянка...

- Для мене це зовсім не прогулянка. Це для мене сенс мого життя вже 10 днів.

- Ти серйозно?

- Просто ти погодилась, а значить мене пробачила. Правда ж?

- Це я перед тобою винна, а не ти . До того ж після того у нас була прогулянка по disney.

- Так...але тоді це була просто підстава наших любих друзів.

- І розмовляли ми вже після того багато разів...

- Я б так не сказав... Але нічого. Головне, що ти мене пробачила!

- Повторюю востаннє ти нічого мені не винен. Це я маю так поводитись. Тож ти пробачив мене?

Вони засміялися.

- Мені треба поміркувати про це, але я думаю, що я дам вам позитивну відповідь.

- Вразі нашого вже, напевно, сотового примирення пропоную з'їсти  якогось екзотичного морозива! Тільки пообіцяй, що більше не будеш почувати себе винним!

- Добре, але ти не будеш давати мені приводів!

- Пішли вже!

...

Вони купили собі по три кульки морозива у першому ліпшому магазинчику і пішли далі.

- Саш, я не знаю як це все сказати, але без тебе я не впораюся...

- Кажи як є!

- Ти знаєш, що Еббі і Ірен перестали ненавидіти один одного?

- Ну щось чув. Але Еббі мені небагато розповідав...

- Розумієш, я звичайно не можу говорити за Еббі, але я знаю точно, що Ірен він подобається. Знаєш від кохання до ненависті один крок і навпаки.