розділ 24

П'ятниця- останній робочий день у будь-якому тижні. Друзі сиділи в кафе і розмовляли за чашкою кави.

- Я така рада що завтра вихідний. Нарешті я зможу поспати хоча б на годину більше,- сказала Аліса.

- О, а я чомусь зовсім не хочу спати. Я хочу кудись поїхати, побачити щось нове...-сказала Ірен.

- Ну можеш поїхати за місто.

- Давайте разом. Що може бути цікавішим, чим провести вікенд з друзями.

- Ні- ні-  ні це точно без мене. Я вже казала я хочу виспатись. Я думаю Саша теж не поїде. Так,Саша?

- Ну, я не проти і поїхати...

- Сашо, ми ж домовлялись. Ти забув? Наш невеличкий план... Ну, пам'ятаєш?

-Вибач. Так. Я не зможу. Їдьте вдвох. У Еббі я думаю не має важлавих справ...

- Ну може ви мене хоча б  запитали? Але, що питати  я не проти.

Вони ще довго розмовляли. А потім вирішили всі разом подивитись на схід сонця. Адже Аліса так обожнювала його.

...

Вони сиділи на жовтому пісочку і дивились на океан. Раптом у Саші задзвонив телефон.

- Вибачте це мама.

Розмова тривала десь п'ять хвилин, і потім хлопець знову не надовго приєднався до друзів.

- Я, напевне, піду...маю ще деякі справи,-сказав хлопець.

- Щось сталося? Може щось з мамою?

-З мамою все гаразд, просто хочу відпочити...

Він пішов, залишивши їх утрьох.

- Я його наздожену. Щось тут не так. Вибачте. Гарного вам вечора,- сказала Аліса вщент, спантеличивши Ірен і Еббі.

...( Саша і Аліса)

- Сашо, стій, чого ти так швидко пішов,- кричала навздогін хлопцю Аліса.

Він зачекав на неї, але так і нічого не сказав у відповідь.

- Я розумію, ми домовлялись що залишимо їх на одинці і все інше... Але ж справа не в цьому. У тебе щось сталося, я бачу.

- Не хвилюйся, нічого серйозного.

- А якщо чесно? Ти ж знаєш я  - я дуже люблю тебе, ти для мене дуже цінний...Я хвилююсь!

- Я, ну, загалом все добре. Просто сестра знову не виходить на зв'язок. Мама хвилюється. А в неї серце.

- Щось я не можу зрозуміти, ти ж казав вона вчиться закордоном і все інше...

- Вчиться, але вона дуже вітряна, буває, що не з'являється на зв'язок більше двох тижнів. Знаєш, я ніби розумію: з нею  точно все гаразд, але ж все-одно хвилююсь.

- А чому так стається ,вона, що не може просто подзвонити.

- Ну частіше всього це трапляється в період екзаменів. За три роки я вже звик, а ось мама...

- Не хвилюйся, і мама твоя теж. Це ж вже не вперше. З нею все добре.

- Дякую за розуміння. Це дуже багато для мене значить. Я б хотів запропонувати тобі морозива або кави, але по-перше, вже майже ніч, а по-друге, мій настрій- загалом його нема.

- Та нічого. У мене є краща ідея. Як щодо загорнутись в плед і дивитися якиїсь фільм чи мультик. Я чула, у світі кіно з'явилося стільки новинок. А скільки мультиків опублікували цього місяця!

- Непогана ідея. То що до мене чи до тебе, у номер?

- Мій трохи більший, тому ласкаво прошу!

...(Ірен і Еббі)

- Напевно, щось серйозне сталося...- сказала Ірен.

- Певно, що щось серйозне, інакше у нього не був би такий вираз обличчя.

- Все може трапитись. То може зайдемо до нього?

- Ні я не думаю, що це хороша ідея... Йому погано, і ми тут нічим не допоможем. А ще з ним Аліса. Вони такі дурні. Не бачать, що не можуть жити однин без одного.

-Так..., але Еббі, ти бачиш інших, а ось себе...

- Що ти маєш на увазі?

- Ти мені подобаєшся. Я не впевнена, що це кохання( бо раніше такого не відчувала), але мені здається, що це і є воно.

- Я думав, я тобі не рівня. Де ти - така гарна, розумна,  красива, а де я- простий хлопець.

- Еббі, що ти таке кажеш. Ти найкращий. Вибач, що на протязі стількох років так ставилась до тебе...

- Та нічого. Я теж не ліпший. Ходи сюди...

Вони ще довго говорили, обіймались, цілувалися.

Я можу точно сказати- це був  один з найкращих вечорів у їхньому житті.

...

Аліса і Саша весь вечір дивилися фільм.Аліса навіть і не помітила,як заснула на плечі у хлопця. Саша тихенько встав, накрив дівчину ковдрою, вимкнув ноутбук і пішов до себе у номер. Як він кохав її. Саша просто не уявляв життя без неї. Але як бути далі. Сьогодні він відчував її подих, тепло, турботу. Здається вони зайшли в глухий кут. Що робити далі? Проковтнути відмову і жити , ні на що більше не розраховуючи, чи може бути наполегливим, довести їй, що справді кохає і можливо, нарешті, отримати позитивну відповідь, чи залишити все як є, сподіваючись на диво, яке хоч якось йому допоможе...

...

Аліса прокинулась о 3 годині ранку, кошмар, сон, видіння. Вона зовсім не розуміла що це. З нею це вже траплялося, і кожного разу дівчина намагалась викинути це з голови. Хтось: 76льякиїсь дивний голос, кричав до неї:"мамо" і вкотре благав про допомогу. Аліса так і не знала хто це: хлопчик чи дівчинка, янгол чи привид. Вона досі не розуміла значення цих слів, хто це був і що від неї було потрібно. Все перемішалося у її голові. Дівчина не могла згадати де вона і що робила декілька годин тому. Знесилена Аліса лежала на ліжку і молила Господа про допомогу.