Розділ 25

Ранок почався несподівано. Дівчинка прокинулась від пісень тієї самої незнайомки.

- У тебе гарний голос,-

сказала Марійка.

- Ага класний, і що? Куди я з ним піду?

- Ну....а ти співаєш тільки тут чи ще десь?

- Раніше, ще коли з батьками жила, ходила на уроки з вокалу, виступала на різних конкурсах... Але це в минулому. Зараз таки-так тільки тут.

- Вибач, я досі не знаю твого імені. Так якось не чесно...

- Мадді- я.

- Дуже приємно, Я - Марі, ти вже знаєш.

- Ага, ще те у тебе ім'я!

- Мене раніше мама так називала...

- Що теж тебе кинула? Сюди запроторила...

-Ні, моя мама... Вона найкраща у всьому світі! Мама померла, так, як і тато,6 місяців тому...

- Тоді вибач! Я не хотіла зробити тобі боляче. Просто моя... на стільки я була їй ненависна, що мене аж сюди запроторила.

- Я впевнена, вона тебе любить. Просто щось сталося. Батьки завжди люблять і не покидають  своїх дітей просто так!

- Ага, сталося. Мій батько пішов до іншої, яка до того ж народила йому сина. От і матуся завезла мене сюди. Я на її думку була дуже схожою на батька...

- Може все налагодиться...

Мадді так і не відповіла, адже прокинулась Лолі.

...

- Що не звично прокидатись під музику?- запитала Лолі.

- Трохи...але нічого тут таки краще ніж в тітки.

На той час дівчинка вже одягнулася і зробила зачіску. Ще трохи і вони  мали йти до їдальні... Поки був час Марі дістала з шафи рюкзак і поскладала свої речі. Вона взяла не багато. Одежину, яку отримала  від Каді, подарунок дідуся Ферді та свою не зміну іграшку- останню згадку про минуле життя.

Марі акуратно повісила речі в шафу і разом з Лолі пішла у їдальну. Вона тут вже майже добу, але через стільки надзвичайних  подій   дівчинка навіть не встигла побувати там.

- Мадді, може підеш з нами?- останнє, що запитала дівчинка.

- Я прийду пізніше, навіть не відволікаючись відповіла та.

...

Дівчатка зайшли у простору кімнату, що звалася їдальнею. У ній не було нічого надзвичайного стільці, столи, кухня. Але тут панувала особлива атмосфера. Все навкруги було розмальовано дітьми, а столи і стільці були прикрашені квітками.

- Он два вільних місця,- показала Лолі,- ти йди туди, а я візьму нам дві порції.

Марі зайняла місця і стала чекати на Лолі.

Дівчинка принесла на таці дві тарілки з кашею і чай.

Каша виявилась не дуже смачною, але дівчинка таки вмовила себе з'їсти  її. Здавалось тітка не робила для неї нічого хорошого, але ні. За три місяці дівчинка звикла до вишуканої їжі.

Марі пощастило, адже Лолі не просто жила разом з дівчинкою, а ще й навчалась з нею у одному класі. Як ви вже здогадалися, уроки тут були не стандартними. Вони майже усім відрізнялась від звичайних шкіл.

Отже, після сніданку, дівчатка пішли на заняття.

Уроки тут продовжувались на протязі усього дня. І це давало дітям змогу відпочити. Марі і Лолі зайшли у клас для критичного мислення і зайняли вільні місця. Марі сіла поруч рудоволосої незнайомки, яка носила окуляри, але при цьому була дуже-дуже приваблива.

- Я Марі,- сказала дівчинка.

- Я знаю- бачила тебе вчора, ти ж розповідала про себе...

- Так...але то ти, а ось я досі не знаю твого імені.

- Я Нора,- відрекомендувалась дівчинка.

-Нора...,- тихо сказала дівчинка. Вона зловила себе на думці, що вже дуже довго не згадувала про своїх друзів.

- Ей, ти ще тут?- питала її нова знайома.

- Так...вибач просто у моєму житті ти вже не перша Нора.

Рудоволоса тільки усміхнулась. Вона так і не зрозуміла значення цих слів.

...

В класну кімнату зайшла вчителька. Це була не та приємна жінка, що вчора.

- Хто це?- тихо запитала Марі.

- Це Міс Лоренс. Я її просто ненавиджу.

- Чому. Вона така погана?

- Ну не знаю .Я не маю конкретного  пояснення...

- О в нас новенька,- сказала міс Лоренс,- чула про тебе вчора .Може розповіси нам, що знаєш про мислення?

Дівчинка вийшла у центр класу і почала свою розповідь. Вона ще не здогадувалась, що через зовсім невеликий проміжок часу, ця жінка стане для неї і подругою і матір'ю і просто знайомою.

...

Заняття закінчились і дівчинка мала дві вільні години, які могла витрати ,к завгодно. У неї було маса варіантів, але все ж таки вона зупинилась на відвідувані бібліотеки. Саме слово значило для дівчинки дуже багато, тож Марі ,попросила  Лолі показати дорогу і  пішла туди.

Дівчинка відчинила двері і побачила перед собою справжнісіньку країну книжок. Їх було тут тисяча, а може й мільйон. Десь посередині кімнати мала побачила стареньку бабусю і сиділа за письмовим столом за якоюсь книжкою.

- Вибачте,- невпевнено сказала дівчинка.- Я хотіла б взяти якусь книжку...

-Так, так,- старенька підвелася,-ти мабуть новенька.

- Так це я.

- І ти справді любиш читати?

- Так...

- Давненько я тут таких не бачила...Ти моя перша відвідувачка за цілих 20 днів!

-Ого. То я можу собі, щось відшукати?

- Шукай доцю, але боюсь тобі знадобиться моя допомога. Що ти хотіла б прочитати? Або ні давай я сама тобі, щось знайду.

- Було б добре,- сказала дівчинка, але бабуся вже була десь серед стелажів з книжками.

Вона повернулась десь через 5 хвилин. За цей час дівчинка вже встигла трохи оглянути кімнату.

- А чому вона така велика?- запитала марі.

- О ну це дуже банальна історія. Колись це була одна бібліотека на все наше містечко.

- А зараз?

- А зараз вона і залишається єдиною. Просто часи змінилися... Зараз вже ніхто не читає.

- Чому ж ніхто. Я, наприклад, і ви також.

- Ох точно. Я тут підібрала тобі дещо. Може сподобається?

Дівчинка взяла до рук першу книжку.

" Енн із Зелених дахів", було написано на першій обкладинці.

- Я думаю ти вже достатньо доросла, щоб прочитати її,- сказала бібліотекарка.