розділ 26

Прокинувшись, вранці Аліса була, сама не своя. Що це було вночі? Може, вона з'їхала з глузду або ж ...або ж що? Вона не знає, що робити. Дівчина просто заплуталась. Може, розказати Саші або Ірен. Але як? Дівчина впевнена, що їй не повірять. А навіть якщо повірять, то й що? Як вона про це розкаже. Ніби, все так просто- взяла і переповіла про все це. Аліса зробила собі кави і вирішила забути про це. Може, це лише сон і він нічого, зовсім нічого не означає? Десь через 15 хвилин до кімнати постукав Саша.

- Привіт. Як ти? Не хочеш кудись піти? Може, подзвонимо Еббі.

- Еббі з Ірен поїхати кудись. Вони ще вчора про це говорили. А щодо кудись піти, то ні. Давай трішки пізніше.

- Ти чимось засмучена. Щось сталося?

- Та ні. Нічого особливого. Хочеш кави або чаю?

- Я не проти.

- То що? Кава, чай?

- Давай чаю.

Аліса зробила хлопцю чаю і вони разом продовжили таку безтурботну і милу розмову.

...

Час знову взяв над всім гору. Я не встигла оглянутись назад, як вже минуло більше місяця відколи я бачила їх востаннє. У друзів так багато змінилося. Еббі і Ірен почали зустрічатися потайки від всіх, Саша виграв запрошення на вікенд у двох до Канади, а Аліса... Ось у неї нічого не змінилося. Вона досі не помічала того, що було так очевидно.

Я застала Алісу у ліжку. Дівчина ще так солодко спала... Була десь 8 коли у номер постукали. Навіть не так, не постукали, а почали гримати.

Аліса, ніби, зомбі швидко одягнула халат і пішла відчиняти двері.

- Хто це?- запитала Аліса.

- Це я. Алісо, відчиняй,- ледь-ледь прошепотіла Ірен.

Аліса відчинила і побачила перед собою заплакану подругу, яка ледь стояла на ногах.

- Дівчинко, мила, що з тобою. Та ти тремтиш. Ану заходь!

Ірен сіла на диван і заплакала ще сильніше.

- Що сталося?

- Еббі.. він...я його просто ненавиджу.

- Стоп. І ти через це плачиш. Наскільки мені відомо ти і раніше його не дуже любила.

- Любила!... Вибач, що не розказала тобі раніше...ми з Еббі зустрічаємося, точніше зустрічалися вже майже місяць.

- Так...ну добре про це ми поговоримо пізніше. Я звичайно здогадувались, але.... Що ж тоді сталося? Ти плачеш, бо не сказала мені?

- Ні..цей місяць він був просто прекрасний, але все колись закінчується, і мені здається, що нашим стосункам саме час закінчуватись!

- Поясни, що знову не так.

- Я...Я лише хотіла дізнатися, як у нього справи ....

- І що?

- Взяла слухавку якась молода жінка і сказала...все я не можу. Загалом, у нього вже є дружина, чи дівчина. Розумієш, виходить я не одна.

- Ірен, це все так банально... Може це його сестра або знайома, або врешті решт мама.

- Це виключено. У нього немає сестер, а мама... Це була молода жінка.

- Давай не будемо себе накручувати, а просто дізнаємось правду. Підійди  до нього і запитай.

- Ага і він мені скаже правду? Ось це вже ні! Від сьогодні я не скажу йому жодного слова. Хіба щось по-роботі. Максимум.

- Хочеш я запитаю?

- Ні! Я не те що бачити я слухати про нього не можу. Забудь. Його для мене більше не існує. І, будь ласка, дай мені слово: ти ніколи не розкажеш про це Саші чи Еббі.

-Давай так, якщо я не буду бачити в цьому потребу...

- Алісо!

- А якщо я буду змушена тебе рятувати? Тоді я просто не впораюся без Саші!

- Ок. Тільки якщо рятувати. Але Еббі, якщо...то ти мені більше не подруга.

- Сонечко, це настільки абсурдно, але гаразд.

...

Не пройшло і тижня, як Еббі не витримав і вирішив запитати, що сталося у тої ж Аліси.

- Алісо, я розумію що ти тут зовсім не причому, але ви з Ірен кращі подруги і я впевнений, що ти знаєш....

- Про що?

- Алісо, будь ласка, мені і так важко. Просто скажи, що я зробив не так.

- Еббі, я розумію, але і ти мене зрозумій. Я тут не причому, тому без дозволу Ірен  не можу тобі нічого сказати. Хіба що... у тебе ще є шанс, але він ну дуже мізерний.

- Але Еліс.

- Еббі. Вона зараз дуже пригнічена, тому поки що не чіпай її. Спробуй трішки пізніше, прошу...і відпусти мене.

- Дякую...

- Я дуже хочу вам допомогти, але...якщо ти справді винен, я не хочу втратити кращу подругу.

- Винен? Але в чому?

- Пригадай, що між вами було. Може, згадаєш. Ти точніше не ти, але...ти зробив їй дуже боляче.

- Не я?

- Еббі, я і так сказала забагато.

І вона пішла в невідому навіть їй сторону, просто, щоб не втручатися у те що і для неї було дуже важливим.

...

Того вечора, Саша зайшов до Аліси, щоб попити чаю з тістечками. Він не сподівався ні на що, хоча ні, у цій ситуації він рятував друга.

- Аліса,- я розумію це не наша з тобою справа, але те що коїться у Еббі із Ірен... Ми не можемо пройти осторонь.

- Я знаю. Але Еббі, він виявився мерзотником. Принаймні так думає Ірен.

- Еббі? І ти у це віриш?

- Вірю не вірю? Головне, що у це вірить Ірен. Скажи чесно, усю нашу розмову ти переповіси Еббі?

-Ну...ні, але я сподіваюсь дізнатися для нього дещо важливе...

- Дякую за правду.

- То через що Ірен так з Еббі?

- Скажи у Еббі був хтось,  крім Ірен?

- Я не знаю. Ні. А нащо ти питаєш?

- Неважливо. Передай Еббі, що у такому випадку йому нема за що хвилюватися. Якщо це все неправда, то Ірен просто собі все вигадала і все стане на свої місця.

- Ти мене ще більше заплутала... Ми з тобою можемо їм якось допомогти?

- Поки що ні? Дамо їм 3 дні, щоб все з'ясувати.

- А якщо нічого не владнається?

- Тоді мені буде потрібна твоя допомога...

- Алісо, якщо чесно, то я взагалі нічого не розумію.

- Ну добре. Але вибач, але я не можу розказати тобі все. Принаймні зараз. Я не буду собою, якщо зраджу Ірен....