розділ 27

Марі всю ніч читала книгу, яку дала їй бібліотекарка. Книжка виявилась справді цікавою, адже долі Енн і Марі була чимоcь схожі  і дівчинка весь час порівнювала себе з нею. Вона заснула тільки під ранок, тож встати о 7:30 для малої було справжнім подвигом.

- Вставай,- кричала Лолі,-  ще трохи і ти просиш сніданок.

- Що?- ледве чутно прошепотіла Марі.

- 7:30. Через півгодини почнуться уроки.

- Ну так встаю.

- І ще, будь ласка, не світи вночі, я не могла спати.

- Добре вибач.

- А скільки сьогодні уроків?

- Все як завжди. 2 уроки до обіду , тоді ще два опісля, ну і обов'язковий урок о 6. А ти ж новенька.  Вважай ти вже вивчила розклад. У нас ніколи нічого не змінюється.

- Це інколи добре. А скільки часу ти тут.

- З 5. Я вже й не пам'ятаю як виглядає мама.

- І що? Вона ніколи-ніколи до тебе не навідувалася? Не забирала тебе на вихідні?

- Тільки татко. Але мені в нього погано. Тому я й тут. Ти що, не помітила, що тут зібралися діти, батьки яких проміняти дітей на гроші. Точніше на спокійне життя за невеличку суму.

- А як щодо  Мадді?

- Її матінка так само запроторила її сюди, бо має кошти. Тут не живуть бідні. Усіх нас кинули близькі.

- Вибач, я напевно, зробила тобі боляче?

- Та ні. Все добре. Я просто.... Мені неприємно говорити про це.

- Якщо колись захочеш про це розповісти , я з радістю вислухаю.

- Я можу і зараз розказати, я тобі довіряю. Все-одно Мадді ще спить. Лише...а ти встигнеш зібратися до сніданку?

- Я майже готова. То....

- Гаразд. Ти хочеш дізнатися чого я тут? Все дуже банально, тут майже у всіх так. Мій батько власник мережі магазинів в Манчестері. Здається їх у нього вже 15. Він одразу жив у багатому світі, ще з народження.  Його батьки були проти одруження з моєю матір'ю, яка походила з бідної родини. Але нічого вже не можна було вдіяти, через здається 7  чи 6 місяців у них народилася я. Тато мене дуже любив, так як і мама, проте згодом його батьки таки домоглися розлучення. Тато, обрав бізнес, він не уявляв життя без грошей.

Мої батьки розлучилися коли мені було 2, і все це через моїх же бабусю і дідуся. Я звичайно ж залишилась з татом. Мама навідувались до мене щонеділі, але згодом їй заборонили мене бачити. А далі,- вона почала плакати,- Тато одружився на дуже багатій жінці .Навіть її обирали його батьки.

Ти знаєш, а вони ніколи не любили мене, але якось це не показували  до поки не народився Віллард. Я стала непотрібною річчю, крім тата, мене не любив тай не любить ніхто. Місіс Ерлін, просто не давала мені спокою. Я була для неї наймичкою, яку вона ще трохи і звільнить. На моє день народження вони не подарували мені нічого, батько настільки був від неї залежним, що навіть не зміг побажати мені здоров'я. Хоча...наскільки я пам'ятаю він потайки подарував мені голуба. Я зберігаю його досі. О, бачила б ти яке свято було у Вілларда, це був справжній бенкет. Але у ньому було стільки фальшивості.... Знаєш, я дякую, що батько коли мені виповнилося 5 віддав мене сюди. Це був один з найкращих його подарунків....

- Але він навідується до тебе? Я впевнена він тебе дуже любить.

- Один раз на місяць я їду до свого колишнього дому. Але мені справді добре, тільки тоді коли мене забирає сам тато. Ми хоч і на трохи, але залишаємось одні, і нам зовсім ніхто не заважає. А знаєш чому йому дозволили мене забирати?

- Чому.

- Це все так кумедно, бо вони мають пристойно виглядати в очах інших поважних людей.

- А мама?

- Що мама, я її майже не пам'ятаю. Тільки її погляд і, що очі у неї теж голубі. Може, колись ми з нею зустрінемось. Тоді я буду самою щасливою у житті. Ну добре, вже треба йти. Ти не бери це до голови.

Дівчатка вдвох пішли на сніданок, а згодом на заняття.

...

Заняття закінчились, у Лоллі були якісь справи, тож дівчинка сама пішла до кімнати.

- Привіт,- привіталась Марі.

- Привіт.

- Що слухаєш?

- Тобі не сподобається.

- Розкажи мені щось про себе, а я в свою чергу про себе.

- Погана ідея. Ти вже про мене все знаєш, тож мені нема про що розказувати. Якщо не маєш, що робити, йди до дівчат у гурток, здається літературний. Дивно, що Лолі тобі про нього не розказала.

- Здається, для мене там немає місця.

- Я так не думаю. Йди хоча б спробуй.

...

Дівчинка постукала у двері потрібної  їй кімнати.

- Привіт,- сказала Марі,- я...можна до вас?

- Заходь,- відповіла одна із дівчаток,- тобі також немає, що робити? Тоді ласкаво просимо до нас.

Марі сіла на вільне місце.

- У тебе є якісь ідеї, щодо урізноманітнення нашого життя?

- Ну, а ви колись ставили вистави?

-Конкретно ми ні, але наші попередники. Загалом це не цікаво!

- Чого. Це було б чудово. Особливо якщо ми б придумали цю виставу самі.

- Було б, але,  на жаль,  ніяких п'єс ми ще не писали.

- Це не проблема. Головне, визначити тему і придумати головного героя....

Коли все було зроблено, дівчинка настільки втомилася, що навіть забула спитати, чому їй про це не розповіла Лолі.