розділ 28

Ну що ж, на щастя, у цій ситуації немає винних, тож її можна виправити. Але як? Ось це вже справжнє питання. Припустимо, що Ірен і Еббі не владнають цю ситуацію самі. Що ж тоді робити? Тільки час покаже.

Останній раз я бачила друзів десь тиждень тому. Ну добре, трішки менше десь 4 дні назад. Я б хотіла відвідувати їх щодня, але ж моя матуся ніяк не затямить , що я вже доросла. Все мені намагається пояснити, як тридцятирічному душеняткові. Але ж мені вже 101. Я вже доросла!!!

Але ну добре, зараз не про це. Я щось трішки відхилилася від теми. Так ось, наскільки я пам'ятаю Аліса обіцяла допомогти друзям, якщо ситуація не вирішиться за три дні. Ну добре зараз поглянемо що вони там вирішили.

...

- Алісо можна?- перед цим постукавши, запитав Саша.

-Так, звичайно! Ти ще питаєш?

- Ну, а може саме зараз ти зовсім не потребуєш моєї компанії!?

- Якщо чесно, я потребую її майже завжди.

- Взагалі то, я до тебе по справі.

- Уважно слухаю. До речі, я теж маю з тобою поговорити.

- То може, ти перша?

- Давай ти, мені довго розповідати.

- Пам'ятаєш, чотири дні тому, ми востаннє говорили про Ірен з Еббі?

Вона засміялася.

- Ти чого?

- Просто я теж хотіла про це з тобою поговорити.

Саша теж усміхнувся.

- Так, так я добре все пам'ятаю.

- Так ось, я відчуваю, що маю допомогти йому. Він страждає, розумієш?

- Розумію. Але тобі не здається, що ми лізимо в чужі справи?

- Інколи. Але хіба в нас є інший вихід.

- Ну взагалі то є.

- Ти про що?

- Ми можемо залишити все як є.

- Цей варіант ми не розглядаємо. І взагалі що за писимістичний настрій? Хто кого ще має вмовляти?

- Ну добре. В тебе є якісь ідеї?

- Чесно? Жодної.

- Ну тоді ми маємо стільки варіантів розвитку подій....

І вони двоє, засміялися. Дехто навіть до сліз.

...

Через пів години, друзі таки вирішили, що їм робити.

Аліса швидко подзвонила до Ірен і домовилась про зустріч у найближчій кав'ярні через годину. Те саме зробив Саша. Не те щоб їх план був ідеальним, просто більш нормального варіанту вони так і не по думали.

Друзі одразу ж пішли туди. Спочатку, десь через пів години, до них приєдналася Ірен.

- Я думала ми будемо тільки вдвох,- сказала дівчина.

- Ну, коли ти все дізнаєшся, я впевнена ти дуже зрадієш.

- Ви приготували мені сюрприз?

- Ну можна й так сказати. Зараз ми ще декого зачекаємо і я тобі дещо розповім, точніше ми.

- Ну нарешті,- випалила Аліса, одразу після приходу Еббі.

- Вибач...,- ошелешений відповів хлопець. Олександр, а ти не попереджав, що ми будемо не самі.

- Вибач, якщо чесно я зробив це зумисно.

- Ну і для чого ти мене покликав.

- Присядь. Ми ну загалом ми ОДРУЖЕМОСЬ!!!!

- Що? Сашо, Алісо, ви серйозно?

- Ми не просто серйозно, це правда.

- Чого, чого, а цього я точно не очікував.

-Якщо чесно, ми самі не очікували. Але - це ж кохання

- Загалом, чого ми вас покликали. По-перше, я, ми не знаємо як у вас тут, але у нас на Батьківщині, наречена і наречений мають дружку і дружбу. Не важко здогадатися, хто ними буде, правда ж?

- Але ж....- спробувала заперечити Ірен.

- Ніяких але! Крім вас ми нікого не знаємо, тож....

- А по-друге, ми хочемо щоб наше весілля, як це правильно сказати, зробили- ви.

- Ми? Але ж це ваше весілля.

- Розумієте ми хочемо, щоб воно було чисто у вашому стилі. Ніяких наших традицій, жодної!

- А чим вам не подобаються, ваші традиції. Я чула, що вони у вас дуже цікаві.

- Просто ми плануємо, після повернення додому, зробити ще одне. Для всіх родичів і знайомих, які не зможуть сюди приїхати. Ось воно буде традиційне.

- Це зрозуміло, але як ми запросимо сюди, хоча б якихось ваших рідних?

- Це ми зробимо самотужки. Ваша задача просто все зробити

- Просто!?

- Ну, але якщо ви не хочете, то ми якось обійдемося без весілля.

- Ну все, не знаю, як Еббі, але я здаюсь. Буде вам весілля по-американськи.

- А що я? Я теж згоден.

- Дякую вам, мої любі. То ми пішли?

- Ну йдіть. Оце точно був справжній сюрприз.

- І ще прохання: зробіть наше весілля таким, як ви б хотіли зробити собі.

...

Саша з Аліса вийшли з кафе і прямували в сторону готелю.

-Мені здається, чи нам повірили?

- Думаю, що повірили. Але ми забули одну маленьку деталь.

- Яку ж це?

- Ми ж так кохаємо один одного, що аж вирішили одружитися в чужій країні, у яку не кожен з наших друзів зможе приїхати. Правильно?

- Абсолютно.

- І чого ж тоді ми жодного разу не поцілувалися, або хоча б обійнялися?

- А тобі не здається, що це вже занадто?

- Ні. Це нормально для людей, які кохають один одного.

- Але ж вони нам повірили!

- Так, але це все через те, що вони були в шоці. Мені прикро, але при зустрічах, нам потрібно буде робити це хоча б раз.

- Що?

- Ну поцілувати тебе або ж обійняти.

- Це я зрозуміла. Мене більше цікавить чого тобі прикро.

- А ну просто.

- Просто? Тоді цілуйся сам з собою.

- Ей, почекай. Ти що образилась?

- Ні з чого ти взяв?

- В тебе ображений голос.

- Тобі здається.

- Нічого мені не здається.

-Ти впевнений.

- Абсолютно.

Він підійшов до неї і поцілував.

- Що це було?

- Назвемо це генеральною репетицією.

...( Ірен і Еббі)

- Що будемо робити?-запитав Еббі.

- Не знаю, як ти, а я буду готувати весілля для своїх найкращих друзів.

- Я ніби теж. Але потрібно ж придумати де це буде, коли, різні там дрібнички.

- Точно. А я й забула спитати, коли вони хочуть святкувати... Я зроблю все сама, якщо чесно твоя компанія мені не дуже й то потрібна.