розділ 30

Весілля змінило історію Еббі і Ірен назавжди. Тепер вони могли просто поговорити вдвох або ж разом попити кави у найближчій кав'ярні. Друзі просто мріяли, щоб усе це швидше закінчилось. Сьогодні вони мали показати майбутньому подружжю місце проведення та з'ясувати всі деталі.

Тож Еббі і Ірен вже сиділи у кафе і чекали на парочку.

- Привіт,- до кафе зайшли такі усміхнені і щасливі Аліса та Саша.

- Привіт. Ви чого такі щасливі?

- Ну не знаю просто, напевно.

- Ну то сідайте, маємо до вас кілька запитань.

- Ми уважно вас слухаємо.

- По-перше, скільки гостей буде на святі.

- Ну ми про це не те, щоб не думали...Думаємо десь тридцять, сорок.

- Через п'ять  дні мені потрібно буде знати точно, адже ми до кінця маємо з'ясувати меню.

- Ну ок. Ми ще раз обдзвонимо всіх запрошених і перепитаємо чи все в силі.

- Далі, ми б хотіли, щоб ви побачили будинок. Може, вам не сподобається, тоді будемо намагатись знайти щось інше.

- Давайте через два дні.

- Це запізно, ми не встигнемо його замінити.

- Я і Саша повністю довіряємо вам і вашому смаку, тож я думаю проблем не буде.

- І все-таки...

- Ми вже можемо йти? До зустрічі.

Саші і Аліса пішли.

- Мені здається, чи їм  все одно.....

- Вони просто закохані і їм  абсолютно наплювати , на все навкруги.

- Мені, інколи, здається, що це зовсім не їхнє весілля.

...

- Що будемо робити?- запитала Аліса.

Вони гуляли у одному із парків Орландо.

- Наїмося морозива, ну і, можливо, підемо дивитися фільм.

- Я не про це.

- А про що ж?

- Залишився тиждень, а ми так і не скликали гостей.

- Ну з Еббі все просто.

-  В якому сенсі.

- Піду до його мами. Я думаю вона дасть координати його друзів. Заодно і її запрошу на весілля.

- Можна з тобою?

- Звичайно. А ось Ірен. Вона твоя краща подруга, тож...

- Її батьки живуть в іншому штаті, а друзі...  Я лише знаю, що колись, ще в студентські роки вона з подругами заснувала клуб. Здається їх було там п'ятеро. Вони і досі підтримують стосунки.

- Залишилось знайти координати хоча б однієї з тих хто був у тому клубі.

- Такккк все дуже просто....

...

- Алло, Ірен, ви говорили, що через два дні буде пізно, то може сьогодні ввечері.

- Ти про будинок?

- Так.

-  Ну ми планували з Еббі поїхати туди десь о четвертій. Можете поїхати з нами.

- Було б чудово. Тоді ви зайдете по нас?

- Ну...напевно, це вже як Еббі захоче.

...

Так як і домовлялись Ірен з Еббі рівно о четвертій заїхали по друзів до їхнього готелю. Аліса з Сашою вже чекали на них біля головного входу.

- Привіт,- сказала Аліса.

- Сідайте вже.

Через годину четвірка вже була у потрібному їм будинку.

Це було чудово місце. Навкруги, росли як не дивно пальми, з другого поверху можна було побачити океан. А ще чудовий краєвид і невимовно гарний сад. Здавалося цей будинок був просто створений для Ірен і Еббі.

Тереторія була невелика, але тут було достатньо місця, щоб провести весілля. У будинку було три поверхи.  У кожному з них просторий зал і безліч кімнат для відпочинку.

Друзі вже були всередині.

- Ось тут,- почала Ірен,- будуть сидіти гості. Завдяки відкритій терасі не буде холодно, а головне жарко .На другому поверсі ми зробимо танцпол. Ну ок, щось типу того. Ну, а третій, там буде фото зона та місце для подарунків. Ну чи....щось придумаємо.

- Ми все прикрасимо і буде просто чудово.

- А на вулиці?

- Ну там звичайно,  теж буде багато прикрас, але надворі квітень, тож розраховувати на хорошу погоду майже абсурдно. А ще забула:  в одній із кімнат на першому поверсі буде розпис. Вона простора, тож вмістить багато гостей. Ми хотіли на вулиці, але я боюсь, що погана погода все зіпсує... Ну загалом, ми  приготували все і тут і там. Все -одно в кімнату без потреби ніхто не зайде.

- Свято буде до ночі, тож гості зможуть залишитись тут на ніч. Більше ніж 10 кімнат. Я думаю всім вистачить місця.

Вони ще довго ходили по будинку, саду тай взагалі по-тереторії, а потім Аліса сказала

- Дякую. Справді завдяки вам це свято стане неперевершеним.

- Нема за що. Вважайте це наш вам подарунок.

Саша з Аліса лише усміхнулися.

...

Наступного ранку Аліса з Еббі вирішили виконати другу частину їхнього плану. Ну як виконати, хоча б спробувати.

Аліса ще вчора запитала Ірен коли наступного разу вони поїдуть з'ясовувати справи щодо їхнього весілля. Завтра на роботу, тож вільного часу у всіх стане менше. На щастя,  Ірен з Еббі саме сьогодні мали їхати до повара, щоб обрати потрібні страви. Аліса навіть дізналася, що той працює за містом, тож друзям треба буде подолати близько 10 кілометрів.

- Коли саме вони їдуть,-запитав Саша у Аліси.

- Десь після п'ятої. Я точно не знаю. Це було б вже занадто. Вони б здогадалися.

- Тоді підемо о шостій. Я думаю година і навіть дві в нас буде.

- А що якщо ми їх зустрінемо?

- Щось придумаємо. Будемо вирішувати проблеми тоді коли вони у нас з'являться, добре?

- Звичайно. Я просто спитала.

...

Рівно о п'ятій друзі вийшли з готелю. Вони не поспішали, тож вирішили подолати відстань пішки.

- Стривай,- сказала Аліса,- я зараз їй подзвоню.  Запитаю про якусь дрібницю, а там.... Ну загалом слухай.

Аліса набрала Ірен, і через 30 довгих секунд, дівчина сказала "Алло".

-Привіт, Ірен, я все забуваю спитати, у нас буде тематичне весілля?

- Ну я теж хотіла про це з тобою, з вами поговорити, давай я тобі через дві години передзвоню. Я не зовсім можу зараз говорити.

- Ви вже за містом.

- Так, ми якраз вирішуємо, що ми всі будемо їсти на вашому весіллі.

- Аааа  ну тоді бувай.

- Ну що я можу сказати....в нас залишилось менше двох годин. Вони вже там.