розділ 31

Марі прокинулась досить швидко. Вчора було вчора, а отже, може, це все в минулому, ну або ще щось подібне. Ну добре, навіть якщо це все і досі  так, нічого, на дворі березень, а це означає, що через чотири місяці, Марі вже точно буде спокійна. Тай не все так погано. Завдяки трійці тепер вже ворогів, дівчинка зможе краще пізнати Мадді. Здається, що не робиться, то до кращого. Так?

Марі робила все, як завжди. Одягнулася, зробила зачіску....зачекала  на Лолі і пішла на сніданок. Нічого дивного, все як завжди. Лише....дівчинка зовсім не посміхалася, постійно про щось думала... Знати тільки б про що.... Ну добре ось вона вже спускається на перший поверх. Може, після склянки гарячого шоколаду їй стане краще?

...

- Марі, про що ти думаєш? - запитала Лолі.

- Та, не важливо, я так...

- Якщо ти думаєш про той випадок, я б на твоєму місці пішла до нашої викладачки, або ж одразу до директора.

- Я? Ну, напевно. Та ні забудь, все буде добре...

Вона зупинилася і наче на щось чекала. А ну так, напроти них йшли ті самі дівчата.

Одна з них лукаво усміхнулася і ....все. Більше нічого.

- Йдемо?

- Так. Вибач. Я дещо забула.... Я зараз.

Марі повернулась назад. Вона звичайно ж хотіла про це поговорити, порадитись, гаразд просто поплакати. Але...Мадді не було. Що тоді потрібно йти назад. Дівчинка зачинила двері кімнати і пішла на сніданок.

...

- Що забула?

- Я? Ааа. Та нічого... Ходімо?

- Так...?

- І дякую, що зачекала.

- Та нічого...  Марі, я нікому не буду казати, якщо захочеш , тоді сама все розкажеш...

- Що не будеш казати? А. Дякую.

- З тобою все добре?

- Все чудово.

- Може, сьогодні пропустиш заняття?

- А що так можна?

- Звичайно. По-перше, ти маєш цілих 5 занять, які ти можеш пропустити без причини. А ще у нас є лікар.

- Тоді я піду. Дякую.

- А сніданок? Може, принести тобі щось поїсти?

Але Марі її вже не чула.

...

Дівчинка пішла в свою кімнату. Їй дуже хотілося їсти, але ...ще вчора вона могла тримати себе в руках, а ось сьогодні. Чим далі ставало все гірше і гірше. Вона просто весь час думала про це." Треба знайти Мадді, звичайно вона допоможе..."Дівчинка знову вибігла з кімнати. "Куди? Може вона в їдальні. Ну так? Треба подивитись"

За хвилини Марі була вже там.

- Мадді,- ледь чутно прокричала дівчинка,- Мадді,- вже набагато сильніше.

Всі чомусь подивились на неї. Що з нею не так? Може, вона одягнула сукенку навиворіт?

- Марі, чому ти кричиш? Хіба ти не знаєш правила поведінки в нашому закладі?- запитала викладачка.

- Я? Я знаю. Вибачте. А де Мадді?

- Ну якщо вона тобі так потрібна, он вона, за другим столом у другому ряді.

Дівчинка навіть не подякувала. Вона швидко взяла тарілку з кашею і склянку чорного шоколаду, швидко пішла до місця призначення." Хай тільки вона буде одна,-думала дівчинка,- ось вона. Ну звичайно це ж Мадді, ніхто не скаже і слова їй за сніданком. Хай тільки спробує..."

Марі сіла навпроти дівчини.

- Можна,-запитала Марія.

Сусідка подивилась на неї здивованим очима.

- Ну...сідай.

Чомусь саме в цей момент, погляди сотень дівчат сфокусувалися на Мадді і Марі. Кожен знав, що за сніданком, чи обідом, тай взагалі будь-яким прийомом їжі, можна було поплатитися життям, якщо стривожити Мадді.

" Марі, напевно про це не знає,"- думала більшість.

Але було вже запізно.

Дівчинка без усіляких вагань сіла до Мадді.

- Я ну загалом, мені треба з тобою порадитись.

- Зараз?

- Ну, у тебе ж заняття.

- У тебе теж...

- Ну так, але це терміново.

- Зачекай на мене в кімнаті,- спокійно відповіла дівчина,- давно мріяла пропустити урок мирознавства.

Марі пішла, навіть не почавши їсти кашу. Після того випадку, школа розділилась на два табори: ті що захоплюватись дівчинкою, і ті хто вважав її занадто зухвалою.

...

Пройшло більше ніж десять хвилин, від коли Марі вийшла з їдальні. Мадді нарешті доїла, і теж пішла туди.

- Ще раз ти скажеш мені щось за сніданком, почнеш боятися мене, а не... Ну добре, що там?

- Я знову їх бачила,- намагалась спокійно відповісти дівчинка, але дала волю емоціям, і заплакала.

- Ну все, ти ж знаєш я не з тих хто буде жаліти, бачила і що? Досить плакати! Вони тобі щось казали?

- Та ні я йшла з Лолі, але одна з них так лукаво посміхалася... Мадді, я тобі не казала у мене  лише тиждень.

- Молодець, що я можу сказати. В нас залишилось п'ять днів.

- І що ми будемо робити?

- Моя помста буде довгою, п'ять днів....ха-ха-ха... за ці дні я зможу лише розпочати.

- А далі?

- Цих чотири місяці, що їм залишилось бути тут вони не забудуть ніколи...

- А що вони тобі зробили?

- Довга історія.

Вона пішла.

- Ввечері продовжимо, або завтра.

І Марі, щоб хоч якось забутися пішла на наступний урок.

...

- Марі, ми збираємось сьогодні, з'ясувати все щодо вистави. Ти маєш там бути. Ти ж це все вигадала.

- Лолі , я не хочу. Краще без мене...

- Ні- ні - ні, ти хоч відволічешся. Ну давай вставай, і пішли! Ти сьогодні щось їла?

- Так, або ні, вже не пам'ятаю.

- Тоді ходімо спробуємо щось випросити. Може, в них залишилось щось після вечері...

...

Дівчата зайшли в кімнату до Бетті.

- Привіт,- можна до вас?

- Звичайно це ж ти все придумала...

Вони сіли.

- То що є в когось якісь ідеї?

- Ну, у мене, але я не знаю чи вам сподобається... - сказала непримітна дівчинка на ім'я Клер.

- Та розповідай вже....

- Ви колись чули про історію нашої школи? Ну ок, про історію що сталась на території нашої школи, ще тоді коли її тут не було.

- Ні...

- Тоді слухайте... Дуже давно, тут стояв невеличкий будиночок у якому жила бідна сім'я. Все як у всіх, чоловік, дружина, троє доньок і син. Так ось, доньки підростали, ставали дуже гарними... Але ніхто не міг зрівнятися з наймолодшою в сім'ї Корою. Дівчина просто цвіла на очах у всіх. У неї було біле ніби шовкове , довге волосся, сині, як волошки очі, сама вона була тендітна і маленька, як квітка. Звичайно, що з самого дитинства її не оминала чоловіча увага. Сотні чоловіків просили її руки, але жоден не отримав те що хотів. Їй було вже 16. Батько просто мріяв віддати її за вигідну партію. Тай час не стояв на місці. Ще роки три і її краса нікому не знадобиться. Скільки не вмовляв тато  її вийти за генерала, чи придворного, все марно. Дівчина погрожувала вбити себе, якщо хтось з них її засватає. Але й на цей раз минулося, генерал поїхав до іншого міста, а придворний покохав іншу. Дівчина знову змогла відчувати себе вільною. А тут ще й таке свято, сім'я далеких  родичів королеви навідається у їхнє місто. Всі готували смаколики , прикрашали місто, ошатно одягалися...і нарешті ставали в довгі лінії, щоб згодом побачити кортеж герцога та  герцогині.. Кора  чекала цього , як ніхто інший, батьки готувались до весілля її старшої сестри, тож вона могла спокійно зникати і з'являтися так, щоб ніхто не помітив.