розділ 33

Дівчинка намагалася заснути, але щось не давало їй спокою. Думки перебивали одна одну, але весь час повертались до тієї історії. Марі було шкода ту дівчину, можливо це лише вигадка, але як було її батькам? Втратити доньку у шістнадцять чи сімнадцять, хіба це має значення?  Саме тоді, Марі знову згадала про своє горе.  Ні, вона пам'ятала все до деталей, але сама зараз дівчинка подумала про зовсім не рідних їй людей, які змогли б стати їй хорошими друзями. Чомусь ще вчора Марі не могла навіть уявити, що буде мріяти саме про таке. Здавалося, ця історія не має нічого спільного з новою Маріною мрією, але тепер дівчинка точно знала що вона хоче. Марія мріяла про маму, нехай несправжню, ту як дівчинка буде кликати зовсім по-іншому, але ж маму. Вона тихо прошепотіла:" Всесвіт, якщо хоч хтось мене зараз чує, будь ласка, знайди для мне маму. Я обіцяю, що ніколи не забуду про своїх батьків, я їх дуже люблю, але...я більше не можу бути сама самісінька, я хочу знати, що хтось мене любить." Вона вдала, що спить, аж поки не настав світанок.

...

Не було і 5,як Мадді підняла і так, не сплячу, дівчинку.

- Вставай, бо нічого не буде, бігом.

Марі тільки нещодавно заснула  "Що Мадді треба, о...скільки о 5 ранку?"

- Ну швидше швидше, я б могла це сама зробити, але...ти ж теж хочеш їм помститись.

-Ти про що?

- Читай.

" Ліззі, я довго чекала, але усьому приходить кінець, ти не виправдала мої сподівання, надії і віру в тебе. Далі буде тільки гірше, тож у тебе залишився лише один шанс. Проігноруєш і у тебе більше ніколи не буде спокою, а отже й нормального життя. Я буду приходити лише у снах, ти просто збожеволієш.

P.S Я пам'ятаю все, починаючи від твоєї першої крадіжки у сумці тоді кращої подруги, до вимагання грошей у нещасних дівчаток. У тебе залишився лише один шанс. Ха-ха-ха.

P.P.S Не намагайся здогадатися хто я, ти зможеш лише  відчути. Хахаха хоча ні, мені буде цікаво подивитись, як ти будеш мене шукати.

І пам'ятай я все бачу"

Не надто жорстоко?

- Тобі не здається, що це все якось по дитячому? Вона майже одразу про все здогадується.

- Ну, знаючи  Ліззі, я можу впевнено сказати, що вона у все це повірить при чому одразу. Вона забобонна і ну все буде ок.

- То це ти її краща подруга, та у якої Ліззі вкрала гаманець.

- Ну так, це я, але це немає ніякого значення.

- Чому ж має. Мені цікаво про вас послухати....

- Вона встає рано, тож якщо ти хочеш їй помститися, то пішли.

- Я не хочу.

- Що?

- Одній дуже важливій для мене людині, я пообіцяла не ненавидіти ,а отже й не мститись.

-То для кого я все це вигадувала?-її шепіт перейшов на крик.

- Ну для себе, мабуть, і для мене. Вибач, але навіть якщо вона здогадується,- це жорстоко.

- Ти що не розумієш, ми просто їй допоможемо. Вона перестане це робити.

- А інші?

- З іншими ми потім розберемось. Головне, щоб вона повірила і перелякалася, а далі все піде просто чудово. Головне порушити їхню систему. Зробити так, щоб вона перестала працювати- зупинилася.

- Ну, будемо вважати, що я згодна, але у мене є дві або ні три умови.

- Ти, що правда думаєш, що я на них погоджусь?

- Спочатку послухай. - По-перше, ти розповісти мені про вас з Ліззі, вашу дружбу і що між вами сталося. По-друге, ти перестанеш бути відлюдькуватою, почнеш спілкуватися з іншими, ходити на заняття, а ще допоможеш нам з виставою. Ну справді, без тебе ми просто не впораємось, чесно.

- Я ніколи не погоджуюсь на будь-які умови.

- Тоді нехай це будуть мої прохання. Ти ж розумієш, що якщо ти не погодишся я просто усе зіпсую.

- Мені цікаво як?

- Все просто піду і розповім про це Ліззі.

- Ти ж розумієш, що цим ти не покращиш собі життя, максим, що вона для тебе зробить- це погодиться відстрочити гроші на місяць.

- Я розумію, але мені нема чим ризикувати. То ти згодна?

- З виставою я вам допоможу, ок, і ну так і бути я розповім, що між нами сталося, але я не збираюсь ні з ким починати відносини і на заняття я буду ходити тоді коли захочу.

- Дякую хоч за це. То сьогодні ми будемо чекати тебе у залі? А розповіш  ти мені просто зараз?

- Давай спочатку зробимо те, що задумали, ми і так втратили дуже багато часу. Ти йдеш?

І вони пішли в сторону де розташовувалась кімната жертви. Мадді тихенько зайшла в середину і поклала  папірець на тумбу біля ліжка Ліззі. Марі весь цей час дивилася чи ніхто раптом не йшов або чи ніхто з тих, що живе у тій кімнаті не прокинувся. Не пройшло й двох хвилин, як справа була зроблена.

- Ти справді віриш, що усе це спрацює?- пошепки запитала Марі.

- Не знаю, але вірю.

- Тоді і я буду вірити,- сказала дівчинка коли вони обоє знову лежали у своїй ліжках.

...

Через декілька хвилин Марі знову запитала:

- То коли ти розкажеш мені про вас з Ліззі.

- Ну я можу і прямо зараз.... Загалом нічого розказувати. У середній школі ми були кращими подругами...

- А потім?

- А потім до нас прийшла новенька, і десь через рік вони і ще одна дівчина молодша за нас на рік, стали найжорстокішою бандою школи.

- Але ж усе не могла так просто обірватися... ви ж були друзями.

- Вона вкрала у мене гаманець, там були  гроші, що дав мені тато.  Розумієш, гроші, з того моменту, коли я його останній раз бачила.... Це був її випробувальний термін, таке завдання, розумієш?

Марі кинула.

- Одразу після того її взяли у їхню банду.

- Вона повернула тобі гроші?

- Ні, звичайно. Та й це тоді не було головне, я втратила кращу подругу, назавжди. До цього ми були найближчими людьми одна для одної.

- Це після того ти перестала зі всіма спілкуватися?

- Ну не зовсім, це було якось поступово, спочатку перестала ходити на всякі заходи, брати в них участь, відштовхуватися всіх, а вже потім взагалі відсторонилася від усього світу... Я досі не можу повірити, що комусь це розказую. Сподіваюсь, про це ніхто не дізнається....