розділ 35

Зранку  обидві дівчини прокинулись , як ні в чому не бувало. Мадді знову увімкнула музику на повну гучність, а Марі, як завжди намагалася знайти місце, щоб трішки побути у тиші. Лолі, явно нічого не запідозрила. Марі, швидко зібралася і разом з подругою пішла до ідеальні.

- Ти з нами,- мимохідь запитала Марі.

-Мадді нічого не відповіла. Ще чого, щоб вона ходила з такими, як ці двоє. Ця ніч зовсім нічого не змінила!

Марі і Лолі, як завжди взяли свої порції і сіли поруч з дівчатками.

- Ви чули, що сталося сьогодні вночі?- сказала темноволоса дівчинка  тринадцяти  років. Це була головна пліткарка школи.

- Та ні, ми солодко спали кожен у своєму ліжку.

- Стелло, а якщо це все неправда, для чого ти розповідаєш про це усім і кожному?- спробувала запротестувати білява кароока дівчинка, що сиділа поруч.

- Вони тут навчаються, а отже мають знати усі  новини.

- То може розкажете, що сталося?

- Найнебезпечніша трійця нашої школи розпалася.

- Та, що вона таке говорить. Зовсім ні, просто Ліззі хтось підклав дуже дивну записку.

- Що за записка? Нам вже цікаво!!!

- Ну точний зміст, я не знаю, але...їй там погрожують, типу якщо не перестанеш робити те що робиш, тобі непереливки.

- І що Ліззі злякалася?

- Та ніби. Вона незважаючи ні на що хоче знайти автора.

- А потім?

- Розірвати його на шматки, або ще щось подібне.

- І що у вас є якісь варіанти. Хто це може бути?

- Не знаю, але більшість каже, що це може бути Мадді.

- А чому саме вона?

-  Просто,  крім неї,  їхню трійцю усі бояться, та й вони з Ліззі колишні друзі.

Марі пересохло в роті. Потрібно терміново розказати про все Мадді.

...

Дівчинка ледь доїла свою кашу і, щоб не виникало зайвих запитань сказала, що їй зле, занесла свою тарілку до рукомийниці і пішла в свою кімнату.

Їй дуже пощастило, адже Мадді, ще досі була там.

- Чому ти ще не снідаєш?

-  Усьому свій час у мене ще є декілька хвилин.

- Я розумієш, усі говорять про наш з тобою вчинок і.....

- Тільки не кажи, що ти хочеш, щоб всі дізналися правду.

- Та ні, просто...більшість думає, що це ти зробила.

- Хто тобі сказав?

- Стелла.

- І, що ще вона тобі сказала.

- Ну, нічого особливого, типу Ліззі хоче, будь що знайти того хто це зробив. Я боюсь за тебе!

- За себе краще бійся.

- Але ж вона не дурна, вона теж подумає на тебе.

- І що?

- Прийде сюди, буде над тобою знущатися. Якщо на те пішло, то я теж винна і готова нести відповідальність.

- Та заспокойся нарешті. А тобі Стелла не розповідала, що після того випадку вона боїться потрапляти мені на очі, що навіть якщо вона прийде зі своєю зграйкою до мене, мені нічого не буде, максимум почнуть розпитувати...

- Але ж вона зовсім тебе не боїться, хіба відчуває провину...

- Смішна! Вона мене не боїться, після того як я дала їй в носа і це ще я м'яко сказала, хай тільки спробує з'явитись.

- То ти мені не все розказала?

- Ну, я розказала те, що ти просила, точніше ні, вимагала.

- Але ж, але ж, я думала ми друзі.

- Ми не друзі, тай не можемо ними бути, хіба союзники.

Марі заплакала і вибігла з кімнати.

- І ти думаєш, що після твоїх сліз, ми станемо друзями? Я вже казала мабуть, але ну добре, у мене немає друзів.

Якби ж Марі тільки знала, що буде далі.

...

Мадді не пішла на сніданок. Мала зіпсувала їй весь настрій. Так, це очевидно, вона збрехала, але ж по-іншому, вона б не відстала, та й так вона точно відведе від неї небезпеку.

У двері постукали.

" Не забарилися,- подумала Мадді,- ну, що почнемо дуже цікаву розмову"

- Заходьте, сказала дівчина.

- Ну привіт,- сказала Ліззі,- давно не бачились, здається рік вже.

- Якщо точно, то від дня нашої останньої зустрічі минуло лише декілька тижнів. І що ви хотіли?

- Та нічого,- підхопила інша.

Вона миттю вдарила Мадді в живіт.

- Ще раз ти насмілився писати комусь із нас подібні речі, живою не залишишся.

Всі троє били її все більше і більше. Коли вони пішли, Мадді ледь дихала.

...

Не минуло їй трьох хвилин, як Марі опанував себе. Ні вистачить усього цього, вона не збирається перед нею принижуватись. Через тридцять хвилин заняття, а ще потрібно забігти за підручниками. Нічого, поп'є швиденько чаю з бабусею у бібліотеці, а потім на заняття. Якщо пощастить, коли Марі прийде у кімнату, за тими ж підручниками, Мадді вже у ній не буде.

...

Місіс Кензі як завжди нагодувала Марі смачним печевом і розповіла нову дуже цікаву історію. Дівчинка вже зовсім забула про сварку з Мадді, вона наспівувала стрічку з її нової улюбленої пісні. За її планом зараз вона мала швидко йти  за книжкою і на заняття.

Вона відчинила двері своєї кімнати і... Те що вона побачила дуже злякало дівчинку.

На підлозі лежала непритомна Мадді. У неї був розбитий череп і напевно зламані ребра або ключиця. " Все, як у романах,- подумала дівчинка. З її очей текли сльози. Як? Що робити. Мовлення ніби відняло. "Треба закричати, хтось неодмінно прийде на допомогу. Чому я не можу нічого сказати. Мадді тримайся, я покличу лікаря. Я зараз."

Дівчинка забігла на перший поверх, ось вже й кімната лікаря.

Вона відчинила двері і стояла мовчи. Лікар, чоловік міцної статури, з зайвою вагою і чорними очима, здивовано подивився на дівчинку. Йому було майже 60 не той вік - коли лякаються через заплакану дівчинку.

- Марі, що тобі. Чого ти плачеш?

- Мадді,- видавала з себе дівчинка.

- Що Мадді?'- Там у кімнаті, вона лежить на підлозі.

- Ну якщо це ваші дитячі витівки, не побоюсь закону -  обох примушу мити у мене в квартирі вікна.

Вони обоє швидко вибігли з його невеличкої лабораторії і попрямували в кімнату дівчат.