розділ 37

Коли дівчинка знову прийшла у свою кімнату постраждала  вже лежала на ліжку з перемотаною головою і відкритими очима.

Лікар весь час сидів біля Мадді, але Марі зрозуміла, що дівчина хоче їй щось сказати .

- Містер, я розумію, але ви не могли б нас залишити на хвилинку?

- Марі, ти що не бачиш у якому вона стані?

- Подивіться, вона хоче мені щось сказати, ну, будь ласка.

- Вона зараз не може розмовляти. Ну добре, я піду зустрічати лікарів, а ти весь час будь поруч з нею.

- Мадді...

Лікар вийшов.

- Мадді... вибач, що я не була з тобою.

Та спробувала щось сказати, але у неї нічого не вийшло.

- Мадді, я ж знаю хто це зробив, я все розкажу.

Дівчина дала  зрозуміти, що не треба.

- Але ж ....ти страждаєш, так не можна. Вони повинні відповісти за те що скоїли!!!Навіть не благай, я все розкажу поліції.

Через секунду після її останнього слова, у кімнату зайшли лікарі. Далі Марі нічого не бачила.

...

Від занять її звільнили, тож сенсу туди йти в неї просто не було. Куди піти, що робити в такій ситуації? Дивно зараз про таке думати, але сьогодні рівно 5 місяців, як Марі тут. Ще два і і усіх, крім неї заберуть на канікули. Раніше дівчинка думала, що проведе їх разом з Мадді, а зараз?  Дівчина буде довго лікуватися, а потім просто поїде звідси.

Марі сама не помітила як відчинила двері їдальні. Годину тому закінчився сніданок, тож, крім поварів, тут нікого не було.

Дівчинка сіла за стіл, що був поруч. Вона й не помітила, як в їдальню зайшов директор.

- Марі, що ти тут робиш?

Поруч з ним стояв поліцейський.

- Ви ж звільнили мене від занять...

-Так - тому що тебе чекала важка розмова з ось цим чоловіком.

- Але ж ви мені не сказали, що я маю йти до вас.

- Ну добре, в тебе шок. Містере Брентон, вам буде зручно тут з нею поговорити?

- Я думаю, що так.

- Тоді я зараз покличу її виховательку і ви зможете розпочати.

- Ми зачекаємо на неї, не хвилюйтесь.

- Добре, до зустрічі.

Директор вийшов, і двоє, що залишились почали розмову.

- Марі, здається, так?

- Так...

- Я не можу говорити з тобою без дорослих, але, якщо ти обіцяєш що розмова залишиться між нами...

- Можете питати, я знаю міс Флору, раніше ніж через 10 хвилин вона не з'явиться.

- Не пунктуальна?

- Ні, просто дуже добра. Запитуйте або якщо хочете я сама вам все розкажу...

- Ти ж розумієш, що потім я спитаю тебе ще раз?

- Так.

- Тоді розказуй.

- Я навіть не знаю з чого почати... Ви обіцяєте, що ні директор ні інший персонал школи не буде знати про те,  що я скажу. Ви самі все доведете. Я тут не причому.

- Боїшся?

- Ні. То..?

- Обіцяю.

Хоч він йшов проти закону. Йому було цікаво, що розповість ця ще зовсім маленька дівчинка.

-  У нашій школі є трійця, яку бояться усі і кожен, крім Мадді. Колись з Ліззі вони були кращими подругами, тож у неї були підстави їх не боятись... Мадді дуже образила Ліззі. Хоча ні, вона просто написала правду. Я знаю, що їй погрожували і це точно вони ледь не вбили Мадді.

- А хтось,  крім тебе,  це зможе підтвердити?

- Наврядчи... Вони досі тут, тож ніхто не захоче отримати перелом ребер, як

- Але ти впевнена? У тебе є та записка, що написала Мадді?

- Ні, але я пам'ятаю зміст...

- На жаль, це не доказ...

- А що з ними буде, якщо ви все доведете?

- Скільки їм років?

- По шістнадцять, лише одна з них на рік старша.

- Ну тоді, залежно від тілесних пошкоджень постраждалої, та й вона сама буде змушена все підтвердити. Років 2 колонії або штраф.

- А якщо Мадді нічого не розкаже або скаже, що не бачила?

- Буде важко щось довести, навіть якщо ми будемо намагатися. Будь ласка, назви мені усіх хто має стосунок до тієї банди.

- Ліззі,Марта , і я не пам'ятаю.

Обидвоє мовчали. Через хвилину у їдальню зайшла міс  Флора.

...

- Здраствуйте, вибачте я мала прийти одразу, але діти...їм саме тоді потрібна була моя допомога, тож, я просто мусила допомогти кожному, щоб нікого не образити.

Давайте починати. Що ви хотіли запитати у Марі?

- Та нічого, я думаю ми знайшли спільну мову.

- Ви про що?

- Дівчинка розповідала мені про вашу школу.

- А Мері у нас дуже розумна дівчинка, за стільки мало часу змогла опанувати чужу мову просто на найкращому рівні.

- Так? Я думав Марі англійка.

- Мені приємно,- нарешті втрутилась Марі.

- Вибач, сонечко, сьогодні, я чомусь багато балакаю. Почнемо?

- Так. Марі, чому ти повернулась в кімнату, перед заняттями, ви посварилися з Мадді, що ти побачила коли відчинила двері,  ніяких слідів не було?

Він ще довго завалював дівчинку запитаннями, занотовуючи щось у своєму айпеді. Марі лиш намагалась дати не заплутані відповіді.

Дівчинка знала він хороший, а отже обов'язково допоможе.

...

Марі повернулася в кімнату, об одинадцятій. У цю пору, закінчились перші заняття, тож усі були вільні.

Лоллі чекала на неї. Вона хотіла багато, що спитати, але як ? Може її сусідка, ще не готова.

- Марі, якщо ти не хочеш про це говорити, я почекаю. Але може розкажеш? Тобі стане краще.

- Вибач, я справді не готова.

- Але ж тоді, все це могла побачити і я. Уявляю, що зі мною б було...

- Не знаю, все вже сталося, тож ти нічого такого не побачиш.

- Як ти думаєш, хто це міг бути?

- Хіба ти не знаєш? У нас закрита школа, тож ніхто, крім нас самих,  не міг цього зробити.

- Ні, вони жорстокі, злі, але ж ледь не вбити людину....це вже занадто.

- А хто тоді?

- Не знаю. Раніше такого не було.

- Якщо ти хочеш натякнути на те що це я, то ти взагалі в своєму глузді? Я вдвічі менша за Мадді, тож просто фізично не могла завдати їй такої шкоди.