розділ 41

- Марі, на дворі тебе чекає  тітка,- сказала вихователька через два дні після дня народження дівчинки.

- То мені йти до неї?

- Мері, звісно, що за питання.

Дівчинка спустилася на перший поверх і відчинила вхідні двері школи. Коли вона вийшла на двір, то побачила тітку, що сиділа на лавці навпроти  її  школи.

- Ну нарешті, скільки можна тебе чекати.

- Ви приїхали ,щоб привітати мене з днем народженням чи може, ми поїдемо на могилу до мами в Україну?

- Що? З днем народженням? Це що її вже рік немає...

- Рік і два дні...

- Ну то вітаю. За чим я приїхала? А збирай свої речі, таксі чекає.

- Що? Які речі? На довго?

- Назавжди.

- Але тітко Кеті, я ж не жалілася мені було тут добре...

- А мені то що? Якби не моя ситуація, я б тебе, навіть, якщо тобі погано не забрала б.

- Але ж.

- Дівчинко, послухай мене уважно. Я банкрут. Розумієш? Я все програла в карти. Ця школа приватна, вона здирає немаленькі гроші.

- Тепер я знову буду жити з вами?

- Ще чого. У мене тепер немає грошей на гувернантку! Та й взагалі мені потрібно влаштовувати своє особисте життя, ти мені в цьому явно не допоможеш.

- То що буде зі мною?

- Поїдеш додому. Я вже домовились з дитбудинком в якому ти раніше перебувала.

- Додому? До України?

- Так, а в тебе, що є ще  дім?! Звичайно, буде важко з документами, але за декілька днів я все владнаю.

- Коли літак?

- Завтра о 10.

- А зараз?

- Хочеш лишайся тут. За цей  місяць я все одно заплатила...

-Дякую

І вона швидко побігла.

Залишився один день, щоб з усіма попрощатися.

...

Мадді...як хочеться з неї побачитись...в останнє...ну чому все так? Усе тільки налагодилося, і знов. Ні, точно треба з нею попрощатися.

До неї  їхати лише 20 хвилин, вона пам'ятає дорогу.

Але де взяти кошти?

Лоллі!

Так вона має бути в кімнаті. Як добре, що вона повернулася.

- Лоллі сонечко, будь ласка, мені треба всього лише 2 фунти, Лоллі допоможи, будь ласка.

- Нащо? Марі, я не розумію.

- Мені терміново треба попрощатися з Мадді.

- В сенсі попрощатися?

- Я завтра лечу в Україну.

- На довго?

- Назавжди.

- Марі...

- То позичиш?

-  Так зараз.

Вона дістала гаманець і дала Марі два фунти.

- Дякую. Я тобі в вечері все розкажу.

- Марі, а заняття?

- Ти ж щось придумаєш, правда?

Вона вибігла зі школи і побігла на зупинку, де зупинявся потрібний її автобус.

...

Слава Богу через пів години Марі вже стояла під будинком Мадді.

Подзвонила в двері і через довгих три дзвінки, мама дівчини нарешті відчинила їй двері.

- Марі? Сонечко, що ти тут робиш?

- Я прийшла попрощатися з Мадді.

- Заходь, в сенсі попрощатися. Розказуй все  по порядку.

- Тітка не може більше оплачувати моє навчання, та й в її домі для мене місця немає. Завтра о 10 я від'їжджаю в Україну.

- Назавжди?

- Так, напевно.

- Мадді, йди сюди, в тебе гості.

- Які? Йду мамо... Марі? Як ти сюди дісталася?

- Автобусом.

- А гроші? Де ти взяла на проїзд?

- Позичила в Лоллі.

- Добре, що все так склалося. Ти ж зовсім маленька, щоб їздити самою.

- Мадді, я прийшла попрощатися.

- Що? Марі, у тебе все добре?

- Не знаю. Я повертаюся додому.

- В сенсі до тітки?

- Ні до України.

- Але ж на скільки я розуміюсь в юридичних справах, ти тепер англійка за громадянством. Вона ж тебе вдочерила,- втрутилась її мама.

- Не знаю. Я ніколи таким не цікавилась.

- Нічого ходи на кухню, поп'ємо чаю.

Через дві години Марі машиною відвезли до школи.

...

На щастя, ніхто не сварив дівчинку. Марі ввечері зібрала свої речі і розповіла про все Лоллі. Ніч виявилась важкою, тож в  Марі зовсім не було настрою. Вона поснідала і вже скоро за нею приїхала тітка. Марі взяла свої речі і на прощання обійнялась з подружкою.

Вони сіли в машину і поїхали в сторону аеропорту.

- Ви ж казали, що  банкрут...- озвалася Марі.

- Правду казала.

- Але ж це ваша машина.

- І що? Я програла гроші, а не автомобіль.

Решту дороги вони їхали мовчки.

Тітка з Марі зайшли в аеропорт, і Каті відвела дівчинку на злітну смугу.

- Я буду летіти сама?

- Ти ж казала, що вже доросла. Так, там тебе зустрінуть.

- Хто?

- Одна з ваших виховательок, Марія Іванівна, здається.

- Хіба дітям можна летіти самим?

- Коли я домовляюся, то можна. Все сподіваюсь більше не побачимось, хоча...якось воно буде.

Каті дала дівчинці квиток і пішла подалі з відти.

Марі сіла на своє місце і знову прошепотіла:

" Правда це ж для того, щоб зустрітись з жінкою, яка стане мені мамою?"

- Марі, на дворі тебе чекає  тітка,- сказала вихователька через два дні після дня народження дівчинки.

- То мені йти до неї?

- Мері, звісно, що за питання.

Дівчинка спустилася на перший поверх і відчинила вхідні двері школи. Коли вона вийшла на двір, то побачила тітку, що сиділа на лавці навпроти  її  школи.

- Ну нарешті, скільки можна тебе чекати.

- Ви приїхали ,щоб привітати мене з днем народженням чи може, ми поїдемо на могилу до мами в Україну?

- Що? З днем народженням? Це що її вже рік немає...

- Рік і два дні...

- Ну то вітаю. За чим я приїхала? А збирай свої речі, таксі чекає.

- Що? Які речі? На довго?

- Назавжди.

- Але тітко Кеті, я ж не жалілася мені було тут добре...

- А мені то що? Якби не моя ситуація, я б тебе, навіть, якщо тобі погано не забрала б.

- Але ж.

- Дівчинко, послухай мене уважно. Я банкрут. Розумієш? Я все програла в карти. Ця школа приватна, вона здирає немаленькі гроші.