розділ 42

Далі ставало все гірше і гірше. Майже кожну ніч одне й те саме. Зрідка, тільки тоді, коли  була поруч з Сашою, Аліса все це не бачила. Тільки засинила, з'являлась одна й та сама річ, точніше людина. Тепер Аліса пам'ятала її голос, так скоріш за все це була дівчинка, малій було 10, а може вона просто так виглядала. 

На годиннику була 5:30, Аліса чітко знала, що далі заснути їй не вдасться. Вона абияк одягнулася і вийшла на прогулянку з Джемом. Ранковий Київ був просто чудовим. Майже немає людей, все так чисто і акуратно навколо. Коли друзі обійшли свій будинок, Аліса знову почула голос. Їй здавалось, що вона з'їхала з глузду. Вона нарешті відкрила квартиру, сіла на диван, ніби заспокоїлась. Все більше так не можна! Дівчина переодягнулась в більш пристойні речі, викликала таксі і разом з Джемом поїхала до Саші додому. 

... 

- Привіт, вибач, що так рано, але.... 

-  Заходь, чого стоїш в дверях. Що сталося? Сідай, може кави? 

-  Мені все частіше сниться той сон, що ще тоді в Орландо. НІ, дякую. Зараз я нічого не хочу навіть кави. 

- Про дитину? 

- Так. Вона часто кличе мене мамою, а іноді ніяк не називає.

- Я думав тобі минулося. 

- Ні, на жаль, ні.  Навпаки, я майже не сплю останнім часом. 

- Але ж сни це стан твоєї психіки. У тебе все нормально? 

- Саш, ти про що? Я здорова. 

- Та я не про це. Може, ти просто хочеш дитину, настільки, що  тобі сниться.

-  Ні! Я звичайно б хотіла свій комочок щастя, але я вже більше року про таке не думала. 

-  Тоді не знаю. Якщо хочеш разом підемо до лікаря. Я буду з тобою. 

-  Не хочу. Забудь. Все буде добре, напевно. Що ти там казав про каву? 

-  Зараз заварю, у мене є дуже смачна зі Львова. 

-  Давай, а в тебе є ще щось для Джема? 

... 

Після роботи ці двоє вирішили ночувати у нього вдома.  Все-таки двом краще, та й може цей кошмар кудись зникне. Вони обрали фільм і вляглись на дивані.  

- Аліса, станеш моєю дружиною? 

- Що? 

- Я розумію ми зустрічаємось менше місяця, але ж перед цим ми були знайомі більше року. Я тебе кохаю, і навіщо тягнути. 

- Але ж нам і так добре. 

- Так. Але я ніколи не відчував те, що відчуваю з тобою. Це і є кохання. 

- Сашо... 

- Завтра ж подамо заяву. 

- Але навіть, якщо я скажу так, ми просто не встигнемо, сукня ресторан, гості...ми навіть не познайомились з батьками. 

- Не бачу в цьому нічого страшного, якщо ми приїдемо чоловіком і дружиною, батьки просто не зможуть нам нічого сказати, а свято ми зробимо пізніше. Обиремо день, який ти захочеш. Та й наврядчи нас розпишуть завтра... Ще буде повно часу....

- Але для чого все так швидко? 

- Бо я хочу, називати тебе дружиною. Так тобі буде важче мене спекатись. То прийдеш?  Завтра о 10 .

-  Не знаю. У мене є, 9 годин, щоб подумати. 

... 

Майже одразу після того Аліса з Джемом поїхали додому. 

Вона дістала з шафи плаття, яке колись хотіла вдягнути на її річницю весілля. Не судилося, тож воно пролежало в шафі майже два роки. 

Приміряла. Дивно нічого не змінилося за стільки  місяців. Виглядала просто чудово. Завтра вона стане нареченою. Знову. 

... 

Саша чекав на неї вже годину. Може не прийде? Але ні зараз тільки 9:40. І нащо було так завчасно сюди йти. 

Ну нарешті, яка вона гарна. Не в весільній сукні, а краща  за всіх наречених. 

- Я згодна. 

-  Ти просто чудова. То що? Готова стати моєю дружиною? 

-  Поки що тільки нареченою. 

- Але ж... 

- Пішли? 

- Так ходімо. 

- Здраствуйте, ми б хотіли подати заяву. 

- Здраствуйте. Заходьте. Діставайте паспорти. 

- А якого дня у вас є вільне місце? Нам чим швидше тим краще. 

-На жаль, у нас з цим проблеми боюсь не раніше ніж через місяць. 

- Але це надто довго! 

- На жаль, є місце лише на 28 вересня. 

-  Але ж.

-  А ні. Ще є сьогодні через дві години. Вчора ввечері пара відмовилась. А я й забула. То вам підходить? 

- Так, це просто чудово. То нам приходити сьогодні 27 серпня о 12 годині? 

- Так. До зустрічі. 

- До побачення. 

... 

- Саш, але ж це вже занадто. Ти зі мною навіть не порадився. 

- Лісо, в чому питання? Ми ж кохаємо один одного. Яка різниця сьогодні, завтра чи через тиждень. 

- Велика, це ж моє весілля. Я маю бути гарна! 

- Ти і так чудова. 

- А друзі, батьки, знайомі? 

- Все потім.  

- І де ми маємо згаяти ці дві години? 

- Я чув, що недалеко звідси знаходиться чудове кафе солодощів, там продають ну дуже смачні тістечка. 

- А свідки? 

- Зараз це не обов'язково. 

- Ну добре, пішли в те кафе, ми ж маємо якось відсвяткувати наше весілля. 

- Скоріше те що ми наречений і наречена. 

- Ага аж цілих дві години. 

... 

- Алісо, ви згодні стати дружиною Олександра? 

-Так, я згодна. 

- А ви? 

- Так.

- Ви найдивніша пара, за десять років моєї роботи... Ну тоді обміняйтеся обручками. 

- Ой, а ми не встигли їх придбати. 

- Ліско, ти чого? Зараз. Ось вони . Тримай. 

-  Через декілька  хвилин я буду вимагати пояснень, а поки я ще тобі дружина, то можеш жити.

-  Йдіть розпишіться і можете бути вільні. 

- Дякую. Ви дуже багато для нас зробили. 

- Це моя робота. Щасти вам. 

- І вам. 

- Вони вибігли з РАГСУ і побігли тепер до їхнього спільного дому. 

- Це був твій план?- спитала Аліса ввечері, коли вони збирались до ресторану. 

- Так, а як ти здогадалась? 

- Інтуїтивно. 

- Ну вибач, але чекати цілий місяць це не про мене. Завтра перевеземо твої речі. 

- А може будемо жити в мене? 

- Пропоную продати все і купити нам будинок, ну або ж велику квартиру.