розділ 44

Скоро пів року, як Аліса і Саша  одружені.  Аж дивно, скільки часу я їх не бачила. Так вийшло, що мала справи в одній німецькій сім'ї, думала, що вирішиться все швидко, а тут аж шість місяців, але що це я про себе, краще про молоде подружжя розкажу. Вони дуже пасують один одному, а що це вони...що сталося...я зараз!

...

- Сашо, ти не розумієш, без дітей ми довго не протягнемо, ти мене скоро покинеш, розлюбиш, не знаю ... давай краще зараз: розлучимося тай на тому крапка.

- Лісо, але ж ми разом всього півроку. Не все одразу, і чого я маю тебе покинути?

- Бо ти захочеш синочка або донечку, а я що? Я не зможу народити.

- Все ти зможеш. Ти здорова, просто

- Що просто?

- Якщо хочеш можемо піти до лікаря, обстежитися.

- Ну...ми вже ж ходили.

- Підемо в приватну клініку, хочеш прямо зараз.

- Пішли. Я вже готова. Ходімо.

Вони вийшли з будинку, який придбали місяць тому і сіли в автомобіль сповнені надій і сподівань.

...

- Алісо, Сашо я так зрозумів я не перший до кого ви прийшли з цією проблемою.

- Так...ми вже обстежувались, але прийшли сюди, може ви нам допоможете.

- Розумієте, ви обоє повністю здорові, і це просто психологічний бар'єр. Ніде у світі, ще не навчились його лікувати, спробуйте забути, відволіктися, поїдьте кудись...

- Дякую!

- Вибачте,  але я справді не знаю, як вам допомогти.

- Нічого.

Аліса заплакана вибігла з кабінету.

- Почекай, Алісо.

- Я почекаю тебе в машині.

Нарешті він її наздогнав.

- Але ж він ні в чому не винен.

- Я знаю, поїхали додому...

- Ну добре.

...

- Саш, я вже давно про це думаю, і вирішила, що треба шукати!

- Ти про що?

- Я хочу знайти ту дитину, яка тоді мені снилася.

-  Аліса, це не реально.  Це просто твій сон. Може її взагалі не існує.

- Існує! Ти що не розумієш, це мій останній шанс стати мамою, мені все одно з тобою, без, але я буду шукати. Обирай зараз.

- Лісо, хіба ти не розумієш, навіть якщо це все правда, у світі 1000 дитбудинків, а ще інтернати і школи там різні, як ми її знайдемо?

- Головне шукати. Питаю зараз, ти зможеш стати їй або йому справжнім батьком? Якщо ні, ти можеш йти, я не буду тримати на тебе зла, єдине що почекаємо з розлученням.

- Алісо, я тебе кохаю, ти знаєш, і не збираюсь від тебе йти, лише,я не знаю - це настільки все абсурдно.

- Ти зможеш піти коли захочеш, чуєш, я тебе не триматиму            !

- Добре, все заспокойся... Завтра почнемо пошуки, лише не плач, АЛІСО, будь ласка.

- Я не плачу, просто на твоєму місці, я  б себе вже давно покинула!

- Все, все, зараз вже будемо вдома.

...

- Сашо, я хочу поїхати в той дитбудинок, він не далеко звідси три кілометри, ти зі мною?

- Що вже, але що ти їм скажеш?

- Все що знаю і зможу. Може, мені допоможуть.

- Але ж. Алісо, давай  спочатку сходимо до психолога.

- Ти серйозно? Я не хвора!!!! Якщо ти зі мною, я їду через 10 хвилин.

- Добре. Поїдемо машиною?

- Як хочеш. Туди їздять автобуси.

...

- Здраствуйте, я розумію, те що я зараз скажу абсурдно, але чи не могли б ви нам допомогти  знайти дитину.

- Залежно, хто вона вам, навіщо... Це ваша донька чи син чи родичі?

- Ні формально вона нам ніхто.

- Ви хочете всиновити дитину?

- Так, але ми декого шукаємо. Нам потрібна лише вона або він....

- Прізвище, Ім'я.

- Ми не знаємо. Лише голос.

- Я щось взагалі нічого не розумію!

Дівчина все розказала.

- Навіть не знаю чим вам допомогти. Ну хіба, якщо хочете можемо походити по класах 3, 4,5.  Але щось пообіцяти тут нереально!

- Ходімо. Ми вам за це дуже вдячні.

…

-Діти привітайтесь по черзі з Алісою і Олександром, можливо для когось вони стануть мамою і татом...

…

Ну що?

- Нічого. Був в дитини схожий голос...але ні це точно не вона. Дякую вам.

- Нема за що. Сподіваюсь ви знайдете те що шукаєте.

- Ми теж. Дякую. До побачення!

Вони сіли в автомобіль із нічим поїхали додому.

Обоє не увляли, що робити з цією СИТАЦІЄЮ ДАЛІ.