Глава 5. Викриття

Зранку все пішло трохи не так, як я планувала. Варто було мені спуститися вниз, як почула в новинах про зламані машини. Багато хто був розгублений або здивований таким вчинком, але знайшлися ті, хто здогадалися, що за цим могла стояти Мавка.

- Схоже цим вчинком вона могла багатьох настроїти проти себе, - помітила Ліза. Я не очікувала, що моя сестра буде тут.

- Що ти тут робиш? – здивовано запитала я. – Я не чекала тебе сьогодні побачити.

- Батьки знали, що я сьогодні прийду, - знизила вона плечима. – А тебе учора цілий день не було дома. Мабуть не встигли сказати.

- Мабуть, - погодилась я і повернулася до телевізора. – Але це несправедливо звинувачувати Мавку. Можливо, це була не вона. А навіть якщо і вона, то ці люди знищували ліс. А разом з цим усю екосистему.

- Це псування майна, - помітила вона. – Можна було це зробити якимось іншим способом. Але так, хтось мусив їх зупинити.

Сестра була адвокатом, тож говорила іноді юридичними термінами. І на все це вона зараз дивилася з юридичної точки зору. Незважаючи на це, приємно було знати, що сестра була на моєму боці. Але після цих нових всередині заявилося якесь гнітюче відчуття. Наче усе пішло не за планом.

- Як робота? – поцікавилася сестра. – Ми давно не спілкувались.

- Все добре, - посміхнулася я. – У мене вже з’явилася нові друзі.  

- І хлопець, як я вже чула, - неначе мимоходом помітила Ліза.

- Ого, як у вас швидко працює система сповіщень, - здивувалась я. – Коли тобі вже мама встигла розповісти?

- Сьогодні зранку по телефону, - посміхнулася сестра. – Вона була тобою горда, уявляєш? Це дійсно щось нове.

- Дякую, - трохи розгубилася я. – Ти тому сюди приїхала?

- Я хотіла покликати тебе прогулятися, доки Соня у школі, - запропонувала Ліза. – Ти ж не проти?

- Ні, звісно, не проти, - відповіла я. – Ти хотіла й якесь певне місце поїхати чи просто прогулятися де-небудь?

- Давай поїдемо в парк, - відповіла вона. – А потім заберемо Соню зі школи мистецтв.

- Добре, - погодилася я. – Тільки поснідаю. А ти вже снідала?

- Так, я встала раніше ніж ти, - промовила сестра. – Я рада, що ти вже так швидко призвичаїлася до нової роботи.

- Тепер-то ви повірили в мене, - всміхнулася я. – І не треба говорити, що ви завжди в мене вірили.

- Я не збиралася сперечатися з тобою, - зітхнула сестра. – Тобі потрібен був поштовх, щоби двигатися уперед.

- Ну так, - також зітхнула я. – Я сподіваюся, ти не збираєшся прочитати ще пару лекцій, поки ми будемо гуляти.

-  Ні, - посміхнулася Ліза. – Не хвилюйся.

Я скептично на неї подивилася, поки готовила пластівці з молоком, але нічого не сказала. Суперечки були зайвими, коли в мене був гарний настрій.

- Як звати того хлопця з роботи, з котрим ти почала зустрічатися? – поцікавилася сестра. Це було досить навіть очікувано. Рано чи пізно, а вона повинна була задати це питання. І почне цікавитися.

- Олександр, - відповіла я. – І мені досі не віриться, що вчора у нас було перше побачення. Все пройшло просто неймовірно.

- Я рада за тебе, - посміхнулася сестра. – Він хороший хлопець? Ти із ним познайомилася на роботі, чи не так?

- Так, - кивнула я. – Мені б не дуже хотілося розповідати в подробицях чим ми учора займались. Хоча в мене був насичений день.

- Гаразд, можна не в деталях, - не збиралася вона залишати цю тему.

- Ти так просто не заспокоїшся, так? – поцікавилась я. – Ми були в кафе, у парку, в лісі та у квест-кімнаті.

- Ого, яка культурна програма для одного дня, - всміхнулась сестра. – Це не занадто для першого побачення?

- Ні просто найкраще побачення у світі, - посміхнулася я. – Воно було дуже багатонадійним, це точно.

- Ти впевнена, що це серйозно? – запитала Ліза, чим викликала у мене спалах роздратованості. – Скільки це ще продовжуватиметься?

- Час покаже, - відповіла я похмуро. – І якщо ти продовжиш у цьому дусі, я з тобою нікуди не поїду. Тому що ти точно приймаєш мене за маленьку д…дівчинку. Я втомилася від цього.

- Ми просто хвилюємося, - заперечила сестра.

- Я вже це чула, - відповіла я, закінчуючи сніданок. – Знаєш що? Я не хочу використовувати мій вихідний на це.

- На що? – одразу ж образилася Ліза. – На родину?

- Ні, - заперечила я. – На читання лекцій та моралі.

- Гаразд, ти права, - раптово погодилася зі мною сестра. – Я не буду більше читати лекції. Я хочу поговорити про те, як у тебе справі на роботі.

- Тільки спробуй знову повчати мене і я піду, - попередила я.

- Домовились, але ти ж знаєш, Соня була б дуже рада тебе бачити, - помітила сестра, і я знову відчула нотки роздратування через ці маніпуляції.

- Не шантажуй мене, - пробурмотала я.

- Мовчу-мовчу, - вона примирливо підняла руки. – Ти готова їхати?