Глава 1.

Дейк Зейн отримав звання детектива майже півроку тому, одночасно з призначенням за єдину таку посаду у містечку, де і знаходилася адміністрація національного парку. Він був не місцевий. І не схожий на місцевих - не вітався з незнайомими, доглянутий костюм, завжди випрані та випрасувані сорочки, чисті черевики, стриманий у спілкуванні. Мабуть, єдиний у містечку, хто носив краватку. Справжній городянин.

Спочатку він сподобався місцевим дівчатам, тому що як для цих місць від виглядав стильним та привабливим. Проте, з часом зовнішня зверхність залишила його самого. Дейк мріяв повернутися у велике місто, а тут у нього практично не було роботи. До зникнення волонтерів на маяку було лише дві дрібні крадіжки серед туристів, та одна аварія з постраждалим водієм вантажівки.

Виклик на огляд місця події на острові застав нудьгуючого Зейна у відділку. Схопивши саквояж з криміналістичним приладдям, він вже за півгодини був на крихітному літовищі.

Погода була мінливою, різки пориви вітру час від часу шпиняли легке тіло вертольоту, і поки летіли Дейка ледь не знудило. Сівши з другої спроби на крихітну площадку метрів за сто від маяку, пілот заглушив двигун і у вуха заповзла в'зка тиша. Тільки ледь дочувався низький гуркіт океану.

не дивитися на маяк та будівлі поруч, острів здавався абсолютно диким. Порослий хащами кущів, майже весь він був горбистим, обрубаний наче сокирою скелястими берегами.

Сам маяк працював, хоча на день його мали відключати. Це давало припущення, що люди звідси зникли вночі. Пілот підтвердив, що рятувальники його не вимикали.

Зейн не поспішав всередину будинку, намагався спочатку відсапатися після польоту. Перед вилітом він встиг отримати коротку інформацію про зниклих. Це була пара, чоловік 54 років Пабло Інтара, та жінка 38 років Анна Сандер. Судячи з різних призвищ, вони не були подружжям. Поки більше нічого. Давно висохлі чоловічі та жіночі речі на прищіпках, розвішені між гачком на стіні будинку та невисоким деревом, належали людям середнього зросту та статури. Двері були відкриті, але їх могли так залишити рятувальники. Як і сліди, що майже не збереглися.

За підручником огляд місця події мав початися з обгороджування місця події. Однак, де саме воно було - не зрозуміло. Та й від кого було відгороджуватися? Зейн просто гукнув пілоту залишитись на місці.

До заходу сонця було годин з п'ять, тобто на огляд острова не більше чотирьох - якщо повернутися завидна. Тож Дейк вирішив не зволікати, і витягнув із саквояжу рукавички, блокнот, паперові мішки та фотоапарат. Почав з будинку.

Що кинулося в очі - книги. На двох, вочевидь зроблених не так давно, стелажах була ціла бібліотека. Книги були у більшості досить вживані, але складені акуратно. Тематика у більшості це психологія, історія, культура, етнографія. Технічної літератури майже не було. Конспекти жіночім почерком.

Все, що знаходилося у будинку, було досить доглянутим. Дейк шукав сліди якогось конфлікту, або щось незвичне. Кожна деталь описувалася і фотографувалася. На дослід до лабораторії зібралася чималенька купка різних предметів, що гіпотетично могли містити щось, крім відбитків володільців. Але нічого, щоб привернуло увагу, не знаходилося.

Не схоже було, що люди покинули будинок раптово - все було неначе на своїх місцях, навіть вимитий посуд. Єдине, що збентежило детектива, це відсутність фото. Сімейних, особистих, жодних. Після огляду будинку настала черга маяку - але там взагалі все було майже стерильно.

Зейн оглянув подвір'я, прибудову, сад з невеличким городом - нічого, що б привертало увагу. Здавалося, що люди звідси просто випарувалися. Лишалося ще пару годин, і ледь помітна стежка кудись вглиб острова. Не хотілося зовсім дертися крізь зарості, але ще більше мати на початку кар'єри нерозкриту справу.

Застібнувши плаща, обережно просовуючись між хащами, намагаючись не ступити у багнюку, Дейк піднявся до пологого перевалу між двома пануючими висотами. Він озирнувся, і вже не побачив будинку - тільки верхівка маяку та скелі неподалік від острову, наче розкидані велетенські зуби в океані. Здавалося, що з цього місця йщла це одна стежка на верхівку горба - зламаний кущ та ледь помітні сліди йшли вгору. Проте, Зейн вирішив залишити цю стежку на потім.

Спускаючись вниз по той бік острову він побачив ущелину, якою можна дійти до самої води. Тобто, якщо хтось мав намір потрапити на острів морем - то, напевне, така можливість була. Як Дейк не намагався не забруднитися, але чоботи вже були у багнюці. Та ще й пару раз він ледь не впав, перечепившись за коріння та каменюки. То коли він дістався до берега, йому кортіло вимити черевики та руки.

Мабуть, це було єдине місце на острові, де можна було підійти до води. Тут можна було пристати човном, здавалося що хтось підсипав це місце для причалу. Його добре розмило хвилями, але щось нагадувало штучний насип. Сама ж ущелина зазнала втручання лопат та кирки, проте дуже давно.

Трохи змивши бруд, але добре вмочивши плаща і черевики прибоєм, Дейк зібрався йди назад. Однак щось привернуло його увагу. Спочатку здалося, що якась тінь ворухнулась праворуч. А коли він придивився, то побачив наче вхід до якоїсь діри. Ледь помітний, засипаний камінням, до якого потрібно було лізти по схилу над водою.

Вже скоро мали настати сутінки, і лізти - означало вимазатися у багнюці. Та й сумнів у необхідності обтяжував завзяття. Тому, після деякого коливання, Дейк відкинув цю ідею. Потім, на зворотньому шляху спробував переконати себе, що то просто випадкова тінь, що привиділась йому.