Глава 13.

Майже весь шлях до Хогарту вона спала на його плечі, а він дрімав, притулившись щокою до її волосся. Іноді воно лоскотало йому ніс, він відкривав очі та знову відпливав у солодку дрімоту після безсонної ночі.

Домовившись зустрітися, Дейк кулею долетів до експертного бюро, та вскочив у кабінет Долена. Той звично протер окуляри, кинув на стіл перед Зейном кінцеві результати експертизи, і уважно подивився на детектива.

- Дякую, пане Долен. А ось і наша знахідка - поклав на стола монети, запаковані у прозорі пакети.

- Ого... Магнусе, ти занадто працюєш, кажуть мені колеги. Але воно того варте... Я не дарма вас чекав - експерт важко піднявся, підійшов до полиці з книгами, знайшов двоє товстих і потертих енциклопедій, та заглибився у гортання сторінок. Врешті сів за стіл, дого роздивлявся монети, зітхнув і задумливо мовив:

- Ви не уявляєте, юначе, як Вам пощастило. Ось ці дві монети - золоті соверени, 1856 року, а ось цей - 1872 року. Вони місцеві, карбувалися тут, і це з перших. А ось гінеї, це кінець 18-го та початок 19 століття, Британія. Такі монети були у вжитку за часів колонії, і вони були дорогими. Зараз це мрія нумізматів. Рідкісні, ось ця гінея взагалі тут бути не може - це "військова гінея" 1813 року. Їх взагалі було викарбовувано вісімдесят тисяч, і вони призначалися для англійської армії герцога Веллінгтона на Піренеях. Ви знаєте, де це?

- Здається, в Іспанії, там де Європа?

- Так, інша частина світу. Як англійські військові, що воювали з Наполеоном у Франції, що могли отримати платню такими монетами, потрапили у наші моря? Загадка...

- Стривайте, найновіші з них датовані серединою 19 століття, так? Тобто, скарб - якщо він там був - піратський?

- Ну чому ж... На той час розквіт такого ремесла вже минув, ліцензоване піратство відійшло, і у цій місцевості не було такого активного судноплавства, щоб викликати цікавість флібуст'єрів та корсарів. Наступний розквіт був під час світових воєн, особливо під час другої. З іншого боку, звідки йому там взятися?

- Я чув легенду...

- Так, юначе, я також. І я теж свого часу вважав, що оповідка про Джефрі Моргана то є просто легенда. Знаєте, Дейку, зверніться до Фрін Дер Свенсона. Він чи не єдиний, хто знає про Моргана все, що є в історії. А я спрямую до нього запит на висновок, треба ж матеріали справи складати докупи.

Дочекавшись запиту криміналіста, Зейн встиг доїхати до університету й застати на місці професора з історії, про якого казав Магнус Долен. Такий собі дідусь, сухенький та виголений, що і не збирався йти додому. Мейден вже, мабуть, чекала на Дейка у тому ресторанчику, де вони зустрілись. Але таку нагоду не можна було втрачати.

окуляри перед очима, пан Свенсон довго вглядався у зображення монет, потім читав запит, неквапливо ковтаючи холодний чай із маленької порцелянової чашки.

- Чи уявляєте Ви, юначе, вартість скарбу? Залишки якого Ви знайшли.

- Тобто, там все ж таки був скарб?

- Безсумнівно! І вже те, що є, має безумовну історичну цінність.

- Стривайте. Мені треба знайти людей, які, можливо, якось пов'язані з цим скарбом.

- Певен, їх немає в живих.

- Чому Ви так вважаєте?

- Якщо за сто років скарб ніхто не забрав, значить не залишилося будь-кого, хто про нього знає.

- Але його немає. Те, що Ви бачите - лише залишки. І свіжі сліди на місці.

- Але як його знайшли?

- Якби я знав... Я шукаю тих двох - чоловіка й жінку, що були на тому острові, де було заховано скарб. Чоловік, напевне, живий. Що з жінкою - невідомо. Але з острова вони пропали невідомим способом.

- Де острів? - профессор розгорнув карту.

Зейн показав острів та приблизно місце, де була печера. Фрін Дер Свенсон хитав головою, та сьорбав із чашки.

- Можливо - професор відставив порожню чашку - це останній шлях корабля Моргана. Він мав назву "Летюча Мері", колись військова шхуна з флоту її величності Вікторії. А сам Джефрі Морган колишній військовий офіцер, легенда...

- Чому останній?

- Сюди він тікав від флоту її величності, його не могли піймати кілька років, і вважається що востаннє він йшов до нещодавно відкритого континенту, Антарктиди. Звідти і не повернувся. А оцей наш острів був останнім на відомій тоді карті. Та й зараз теж.

- Так, добре. Звідки скарб ми з'ясували. А ось яке до нього відношення могли мати люди, що були наглядачами за маяком?

- То вже Вам вирішувати, юначе! На мою думку, звязок зі скарбом у них міг бути лише випадковим.

Дейк, зібрав речі та пійшов до дверей. На порозі зупинився, начебто щось згадав.

- Професоре, а ви знайомі з Анною Сандер? Вона викладає у цьому університеті психологію та етнографію.

- Так, звичайно. Я не бачив її давно, але ж у неї курс і вона мала писати роботу. А що з нею?

- Вона була на тому острові, звідки зникла. Чи могла вона щось знати про скарб?