Мідь та Золото (3)

* * *

Альбрехт неспокійно крутився уві сні. Йому снився дивний сон, ніби він стоїть на перевалі, дивлячись на всі боки. Аж раптом звідкись з'являється зграя диких драконів з рубінового кольору лускою.

Очевидно, розповідь Філіпа справила на нього дуже велике враження.

Один зі зграї, найбільший і найстаріший, приземлився за кілька метрів від нього.

Альбрехт злякався. Він не розумів, що відбувається. Де всі?

Хлопець уже розмірковував над тим, щоб втекти, як дракон розміром зі слона відкрив пащу, і з неї почулася людська мова.

- Здрастуйте, мандрівники! Навіщо завітали в мої землі?

Альбрехт став озиратися на всі боки. Його здивувало, що дракон сказав у множині, адже він стояв один. Але це було не так важливо, як зрозумів пізніше.

Він уперше у житті бачив дракона. Крім себе звичайно. Але то було заклинання, а цей справжній. Справжній! Альбрехт осікся: що йому відповісти?

- Нам треба потрапити в імперію! Я хочу знайти друзів.

- Вони загубилися? – пошкріб великою лапою дракон.

- Не знаю. - пригнічено зітхнув хлопець. – Мені казали, що вони загинули… Але я сподіваюся, що хоч когось знайду!

- Бачу каблучку у тебе на пальці! Звідки вона? – вказав він кігтем на великий рубін.

– Мені його брат віддав. Мерлін. Каже, що колись воно належало моєму батькові! Ви знаєте щось за нього?

- Рубін насправді оброблена луска дракона. У ній більше чарівної енергії, ніж у самому камені. Я особисто знав людину, якій її подарував! Він помер шістдесят років тому.

– Але драконів уже давно не існує. У книжках писали! - заперечив Альбрехт, а потім замовк, злякавшись, що той образиться.

Але дракон тільки засміявся. Хлопець здригнувся, бо його сміх був схожий на гуркіт грому.

- Ні, хлопче! Вони ще живі, але зникли від усіх. У цих горах жило раніше багато диких драконів, але сімдесят років тому було вбито останнього. Мене…

Альбрехт уже відкрив рота, щоб поставити питання, як дракон сам продовжив.

- Я володію тією ж магією, що й людина, яка тебе цікавить! Я можу відвідувати чужі сни! Але це минуле. Ваше минуле. Сьогодні двадцять сьоме серпня одна тисяча п'ятсот дев'яносто шостий рік. Цього дня я помер! Але ці відомості нічого не дадуть. Просто зрозумій, що відбувається! А тепер до діла! – дракон підсунув витягнуту морду майже до його обличчя. - Кожен із вас, як тільки перейде кордон, не зможе залишитися таким, як раніше! Ця подорож змінить усіх. І десять з вас уже ніколи не повернуться до Фероманська.

- Хто ж це? Я не розумію!

- Це ті десять з вашого загону. Як тільки вони перейдуть кордон, то дороги назад їм не буде! Потрібно мати хоробрість, щоб прийняти свою долю! А якщо ні, то хай повертаються додому!

Альбрехт ще багато хотів запитати, але дракон зупинив його.

- У мене мало часу! На тебе чекає нелегкий вибір попереду. Ти скоро все дізнаєшся! Тож визначься з якою метою перетину кордону!

Сказавши це, дракон зник, разом із цим Альбрехт прокинувся. Була ще ніч. Поруч тихо сопіла Рада. Хлопець був схвильований. Він розумів, що це сон, але чомусь вірив кожному слову старого дракона.

Дочекавшись ранку, коли всі прокинуться, Альбрехт вирішив розповісти про свій сон. Деякі, такі як Філіп, йому не повірили. Він сказав, що Альбрехту наснилося те, що вчора почув. Нічого особливого. Таке буває.

Інші ж відреагували серйозніше. Альбрехт не очікував іншої відповіді.

- Навіть якщо це правда, ми не можемо повернутися до Заргансу! Мерлін розлютиться, якщо ми покинемо вас. Ні. Це виключено! Якщо потрібно, ми помремо за Вас! - заперечив Гелл.

- Я повідомив би Мерліна. Це серйозна заява! Мені б не хотілося ризикувати вашим життям! - Альбрехт замислився. - Але в чомусь ви маєте рацію. Одним нам буде складно! Тож, якщо хочете, можете повертатися. Вам нічого за це не буде!

- Не хвилюйтеся за нас, Ваша Високість. Ми на війні побували. Мі не боїмося смерті! - якось дивно посміхнулася темноволоса Пейдж.

- От цього мені й не хотілося! Щоб хтось за нас умирав… Але якщо ви так вирішили, то після сніданку відразу вирушаємо у дорогу! - Альбрехт на якийсь час спробував відігнати хвилювання.

До нього підійшла Рада, яка закінчивши готувати сніданок. Коли вона взяла його за руку, всі проблеми відійшли на другий план. Хлопець усміхнувся, розуміючи і не розуміючи, наскільки він щасливий, перебуваючи серед відданих йому людей.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше