Частина 1

Значуші події у твоєму житті трапляються тоді, коли ти їх зовсім не чекаєш. Зате ті, до яких ти прагнеш, здійснити з упертістю бульдога помноженої на безстрашність носорога, можуть помахати в тебе перед носом примарним хвостом.
- Не показуй своєї слабкості нікому, - часто говорила моя бабуся, коли я поверталася з сільської школи з синцями та роздертими колінами.

У дванадцять років вже дуже складно влитися у шкільний колектив, особливо тоді, коли ти міська та із забезпеченої сім'ї. Хоча до обох характеристик є приставка колишня.
- Покажеш хоч раз, що ти слабка, одразу затопчуть чи зжеруть. Тому плечі розгорнула, підборіддя задерла і вперед, ти ще маєш досягти таких висот, щоб батьки на небесах пишалися.
Те літо після шостого класу стало віхою, яка розділила моє життя на дві половини. Батьки мали невеликий бізнес, що дозволяв нам щорічно відпочивати чотири рази на рік за кордоном і не відчувати страху за майбутнє. Батько вчасно зорієнтувався і з кількох кіосків біля зупинки, вийшов на рівень мережі магазинів біля будинку. Мама відкрила салон краси в нашому районі та збиралася найближчим часом відкрити ще один. Ми тільки повернулися з моря, і я помчала до центру ділитися своїми враженнями з подружками.
Тільки коли повернулася, не змогла потрапити до помешкання. Мене на підході до під'їзду гукнула тітонька у формі - дівчинко, а ти з якої квартири?
Незрозуміле пожвавлення, що панувало біля нашого під'їзду, ще не дійшло до моєї свідомості, як щось незвичайне і потребуюче обережності.
- Зі сто другої, - її форма вимагала відповіді, і я відповіла.
— Виходить, Катерина Коткова?
Я кивнула, вже розуміючи, що це її знання загрожує якимись неприємностями.
Але я навіть не могла подумати, що в нашій квартирі сталося подвійне вбивство, і що свідків немає, як і моїх батьків.
Наступний тиждень злився в моїй пам'яті в одну сіру пляму.
Третього дня за мною прийшла бабуся.
- Ходімо, Катерино, нема чого тобі тут сидіти.
Це вже після того я дізналася, що вона підняла зв'язки мого діда, який був полковником і служив в органах. Високий чин не вберіг його від шаленої кулі, і саме тому бабуся зробила все, щоб єдиний син не пішов стопами батька. Бо в економістів не стріляють, - любила повторювати вона, вихваляючись досягненнями сина.
Набагато пізніше, я додавала в голові - економістів ріжуть, заклеївши їм попередньо рот скотчем. Відразу після того, як на його очах дружину придавили подушкою, і вона перестала дихати.
Мої речі з того щасливого життя мені привезли за місяць, якраз перед школою.

Бабуся попросила написати список того, що мені потрібно, має для мене цінність та збереже пам'ять. Тому що решта нам не належить.
Книги, документи та альбоми з фотографіями - ось і все, що привезли їй на згадку про сина. Я чула, як вона казала комусь: відвезіть до притулку, нехай зносять, їм знадобиться.
І ще, цілком випадково, через недогляд бабусі, або через мою природну цікавість і прозорливість, я змогла прочитати листа адвоката. Швидше за все, вона цікавилася, чому в її сина всі активи опинилися в заставі, і чому так мало залишилося донці, тобто мені.
У хитросплетенні юридичних формулювань, хитромудрих пояснень і виправдань, простежувалося одне, що хтось дуже акуратно підчистив ці активи. Одразу ж після вбивства. До того, як закрутилася машина закону. Нотаріус, який оформляв документи, одразу ж зник, а його помічниця клялася й божилася, що мій батько сам уранці перед своєю смертю підписував усі нотаріальні довіреності. Один і не під примусом.
Більше я його не бачила, того листа. Бабуся відтнула все, що так чи інакше могло потурбувати мій спокій, переживання про майбутнє, старих знайомих, подружок, все поступово залишилося за межею.
За жирною межею, яку вона підвела під цією подією.
- Немає в мене сил, копатися в цьому бруді, мені б Катерину до повноліття довести, - почула я одного разу тиху розмову з бабою Манею, нашою сусідкою.
Я не розуміла, чому її і в очі, і за очі називають відьмою.
Може тому, що жила одна, після того, як убили кохання всього її життя, красеня Степана, майже відразу після їхнього весілля, а може тому, що була спадковою травницею, і тільки травами та настойками баби Мані лікувала мене моя бабуся до самого випускного.
Я ж із задоволенням допомагала їй влітку збирати зелене збіжжя, а решту часу не гребувала допомогти спокійній і дуже милій старенькій.
Все що вона хотіла справдитися, поради її були на вагу золота, а те, як вона іноді могла передбачити той чи інший результат події, часом змушувало подумати про те, що бабуся щось таке знає.
- Доведеш, - тоді відповіла їй старенька, - але все одно дівчинка від своєї долі не втече.
Почути яку ж мою долю бачить баба Маня, мені так і не довелося. Тоді їх перервала відвідувачка, яка приїхала по трави з міста.

Перед самим випускним я запитала про свою долю у самої баби Мані, сподіваючись, що вона підтвердить мій вибір вступати в юридичний і переконає мою бабусю в правильності мого рішення.
Бабі Мане не здоровилося, і, хоча літо щосили заглядало у вікна її хатинки, вона так само розтоплювала піч, в якій запарювала лікарські настоянки. Запарювала я, а вона командувала сидячи на широкій лавці біля вікна.
 - Слухай мене, дівонько, - відповіла вона на моє запитання, - ні до чого тобі те знання. Та й я не провісниця. Ти, Катерино, тільки пам'ятай, що можеш запитати тільки в себе. І завжди питай у себе в останню чергу. Щоб інші не говорили і не радили, вважай, що янгол-охоронець у тебе на плечі сидить, й найправильнішу відповідь тобі тільки він і дасть.
Я зіщулилася, питання релігії здавались мені пережитком, атестат з високим балом обіцяв райдужну перспективу при вступі, і я була впевнена, що пройду на безкоштовний. Мені дуже хотілося, щоб сусідка заспокоїла бабусю. Наобіцявши, що слідчий, це спокійна кабінетна робота, без погоні та стрілянини.
- Хочу тобі подарунок зробити, - заговорила вона через якийсь час, закутавшись у теплу хустку ще щільніше. - Візьми за піччю мідницю.