Мідниця з неприємностями, або шаманка за викликом долі.

П'ять років потому

Через п'ять років
Сьогодні остаточно стало зрозумілим, що ні червоний диплом, ні ідеальна характеристика не дають мені можливості зайняти єдине вакантне місце стажистки у Слідчому комітеті.
Його віддали довгоногій блондинці – дочці пана Пострибана, як її величали за очі усі студенти та викладачі. В очі цю тупу козу називали Людочкою і всіляко лебезили перед даруванням, що ледве здає заліки і купує оцінки на іспитах.
Інші вакантні місця столиці давним-давно були розподілені, і чекали на своїх стажистів з розкритими обіймами.
Найбільш лайновим було те, що в цій ситуації, моє навчання на безкоштовному, підкладало величезну бездушну бегемотиху. Чому не свиню? Тому що свинею я вважала Людочку, яка позбавила мене заслуженої нагороди за роки успішного навчання та перспективи на майбутнє.
- Але ж ви розумієте, - сумно говорив мій куратор, - я нічого не можу зробити. Нам спустили списки зверху, і для нас це виявилося сюрпризом. Але зате ви відразу станете слідчим, на випробувальному терміні, але все ж таки. Зарекомендуєте себе з кращого боку, а потім повернетеся туди, де вас приймуть з розпростертими обіймами.
А нічого, що слідчим, з обов'язковим відпрацюванням протягом трьох років, я мала стати у чорта на горі, в краях не настільки віддалених, але снігових і малонаселених?
І про які зарекомендуєш можна буде говорити за три роки? Я вже бачила, як моє життя присипає дрібним та колючим снігом, під яким зникають перспективи, надії та молодість.

Саме тоді, зачинивши за собою двері кабінету, я вирішила знову запросити допомогу зали, тобто тазика, подарованого мені сільською відьмою, бабою Манею.
Відносини у нас з ним складалися не дуже теплі, я навіть сказала б - ми не любили один одного. У найскладніші періоди життя він просто не давався мені до рук. Можна було перерахувати на пальцях, коли мені вдавалося відшукати його в кімнаті, де жили три студентки.
Справді, яке таке кохання може бути з міднецею, яку я називала тазиком з неприємностями.
Почати хоча б з того, що при поселенні в гуртожиток, шикарна жінка, більше схожа на снігову бабу з копицею перегідрольних кучериків, окинувши тазик, який як найбільшу цінність я не змогла залишити вдома, поділилася пророцтвом: "думаю, що вам сподобається жити в центрі", чим змусила зрадіти, й моє недосвідчене серце підстрибнуло від удачі, що так несподіванно мене спідкала.

Тільки опісля, я усвідомила величину підстави, що випала на мою долю. Гуртожиток у центрі нагадував доісторичного бронтозавра, мав спільні душові у підвалі, загальні туалети, чоловічі на другому та четвертому, а жіночі – на першому, третьому та п'ятому. За законом підлості моя кімната опинилася на другому, у найдальшому кутку коридору. Найдалі від туалету, кухні та сходів.
З позитивного варто відзначити близькість інституту, а відповідно й деяку економію часу, оскільки щасливці, які мешкали у новому гуртожитку, жили на околиці міста і добиралися в Альма матер приблизно по годині.
Може тому мені пощастило із сусідками. Дівчата були звичайними, розумними, милими і начитаними. Єдиний мінус, як і я, вони не могли похвалитися родоводом й багатством. Але ж це не головне, і всі п'ять років ми мирно уживалися в тісноті кімнати, долали тягарі студентського життя й ділилися радощами та перемогами.

Півроку тому Нінель з'їхала на квартиру, яку вони зняли з нареченим після веселого студентського весілля. Найбільшим успіхом ці двоє вважали те, що їх брали в одне й те саме Управління.
Згадала свій перший раз. Не в плані сексу, я невесело посміхнулася, розуміючи, що зізнаватися у власній неповноцінності, а цнота вважалася неповноцінністю в колі безшабашних студенток Юридичного інституту, я так і не наважилася, навіть зі своїми сусідками не поділилася цією таємницею. Саме через пропозицію Юрія, який запропонував мені на п'ятому або сьомому побаченні досить розплановане життя після нашого весілля, з обов'язковою умовою народити сина й сидіти, повністю забезпеченою дружиною бізнесмена, що вже досяг значних успіхів в житті, я вперше полізла під ліжко.
Інтуїція мені тоді нічого не порадила, як і янгол-охоронець, що мовчав, немов німий. Я тільки залишилася зовсім одна, й запитати поради більше не було в кого. Бабуся таки дочекалася мого повноліття, а потім померла уві сні. Іспити не дали накрити мою душу безвихіддю, а знайомство з Юрієм, одразу ж після початку практики, подарувало надію. Коли тебе доглядають як принцесу, мимоволі починаєш витати у хмарах.
На четвертому курсі, можливо, за таку пропозицію вхопилася б кожна, особливо ті, хто жив у нашому бронтозаврі. І навіть його поблажливий дозвіл довчитися виглядав не подарунком наївній дурепі, а думками дорослого чоловіка, готового хвалитися червоним дипломом дружини. Як там кажуть - умниця-розумниця?
Це був дуже звабний вихід. Я розуміла, що не зможу наступного семестру розраховувати на допомогу бабусі. Й справа була не в грошах, яких навіть із підвищеною стипендією ніколи не вистачало, вона постачала мене закрутками, дивовижним варенням, яке розкуповували багатші студентки. Я залишала нам з дівчатами по одній баночці кожного виду, й це було найкращим чаюванням у найпохмуріші дні. Картопля та інші овочі, вирощені на її городі, були найсмачнішими, бо я вкладала й свої сили у вирощування врожаю, коли поверталася до неї влітку.
Загалом, саме нерозуміння як жити далі й штовхнуло мене під ліжко, без дівчат, що вирушили в кіно на останній сеанс.
Були правда ще кілька разів, коли я намагалася вирішити кардинально значущі питання за допомогою цього гаджета, але тоді мене відволікали від процесу розкопок, а далі в його допомозі відпадала потреба.
Я кілька разів згадувала слова баби Мані, яка говорила, що помічник мені дістався проханий.
Я навіть здивувалася тоді, виявивши його міцно застряглим впритул до матраца. Він що прилип, - майнула думка, коли я, не виявивши його серед коробок, пакетів та конспектів, знесилено перекинулася на спину.
До моменту закриття душових залишалося хвилин двадцять, і я, схопивши такий несподівано виявлений тазик, кинула в нього рушник й помчала донизу.
У душових одягалася остання дівчина, яка не звернула на мене жодної уваги. На одній половині вже було погашено освітлення, і я забилася в останню кабінку.
Поставити можна лише одне питання. Я пам'ятала, що тоді сказала травниця. Тож чи виходити мені заміж за Юрія, питання по моєму було б правильне.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше