Частина 2

Я зітхнула. Ну ось, усі речі відправлені на місце проходження практики. Сьогодні остання ніч у кімнаті гуртожитку, який став домівкою на п'ять років навчання. Я залишилась одна. Друга моя сусідка поїхала позавчора, пообіцявши надіслати лист в мій Мухосранськ.
Невелика сумка, тазик, ось і все, з чим я вирушу у світле завтра - завтра.
Я невесело посміхнулася. Останні півгодини я вдивлялася в рядки диплома з відзнакою «Слідча та детективна діяльність», саме так звучала спеціалізація, в яку я вклала частину душі та дуже багато зусиль. Що ж, три роки — це ще не все життя, Сазонич сказав, що я завжди можу повернутися до нього в помічники на повну ставку. А якщо наважуся на другу половину, тобто скуштувати вільного хліба детективної діяльності, то у нього є на прикметі кілька потенційних клієнтів. Це трохи примирило мене з перспективою животіння у найближчі три роки.
"Не так я уявляла своє майбутнє життя" - зітхнула вкотре.
Гаразд, підхопивши тазик, у який я накидала спідню білизну, вирушила у душову.
- Що питати, - бубоніла собі під ніс, спускаючись затихлим гуртожитком.
Я так й не вигадала питання, яке могла поставити чарівній мідниці. Жодне з тих, що приходили в мою голову, не були на мою думку правильними.
Вимившись та переправши мереживну й не дуже білизну, виплеснула мильну воду й стала під душ, щоб обполоснути тазик та себе.
Несподівано з лійки плюнуло парою, я відскочила до стінки, випустивши тазик з рук.
Він дзвінко закружляв на кахелі підставляючи боки під окріп, що хльостав зверху.

- Що в біса сталося? – втискаючись у прохолодну стіну, я тішилася, що до мене майже не долітають бризки, що обпалюють окропом.
"І як мені тепер звідси вибратися, щоб не обпектися?"
Але катастрофа закінчилася так само, як й почалася, майже раптово.
Я простягла руку до крана та швиденько перекрила гарячу воду.
Над поверхнею води м'яко клубилася пара, я завмерла, вдивляючись у проблиски чорного, крізь діри сизого.
- Й що мені зробити, щоб потрапити до столичного життя? - запитала, тільки після цього усвідомивши, що сформулювала питання дещо неправильно. А якщо відповідь буде, що потрібно впасти низько, напросившись до якогось покровителя? - мене пересмикнуло.
Ось зараз переступлю через нього та завтра вранці поїду на Північ. Бо з такою постановкою питання можна влипнути по самі вуха. 
Я підняла ногу, маючи намір зробити широкий крок, та раптом відчула, що опорна нога теж кудись їде.
Злякавшись, що зламаю шию або приземлюся в окріп п'ятою точкою, занурила в чекаючий на мене тазик, спочатку одну ногу, а потім хитнувшись й іншу - та опинилася в темному коридорі.
Тазик із білизною я притискала до грудей. Точніше, притискалася грудьми до нього.
Тому що потрапила у купу вологого ганчір'я, розтягнувшись посередині коридору.
Голова гуділа, швидше за все я пристойно приклалася нею об край тазика.
Я спробувала встати й зашипіла, відчувши біль у здертих колінах.
- І що тепер накажите мені, двадцятитрирічній дурепі, ходити зі зчесаними колінами? – звернулася до норовливого побутового предмета. Навіть штовхнути його в серцях захотілося. Дивне якесь пророцтво. Вже впала, то впала.
– А диплом у вас є? – долинуло звідкись зверху.
- Чому тут так темно? - запитала, ні до кого конкретно не звертаючись, вирішивши, що питання мені почулося.
- Диплом дай, - гаркнуло прямо над потилицею.
Я на автоматі сунула долоню в кишеню халата, щоб одразу переконається в тому, що диплом на місці, та зраділо простягла у бік горлопана свій документ.
- Якась нісенітниця, тепер що в душ тільки з дипломом пускають? - промайнула настирливою мухою думка.
- Підходиш! – чоловічий голос не сказати, що був дуже втішений. - Звичайно з такими талантами, тобі б у столицю, адже у нас, не зовсім столиця, а лише передмістя, але теж є чим зайнятися. Але зате у нас не закрита вакансія, – згадка про вакансію солодкою нугою розлилася в душі, хоча розум якось напружився. Тон про статус вакансії не сподобався, швидше за все. - То що, зможеш почати з завтрашнього дня?
Я завмерла, намагаючись проаналізувати те, що напружило звивини мозку: "була не була, все ж таки краще, ніж заслання у вічну зиму"- і відповіла - "з превеликим задоволенням".
Одночасно з цим мені вдалося випростатися, і я відступила назад від світла та хмільного чоловічого запаху, що вдарив у ніс і у вічі.
Та знову опинилася в душовій.
Цього разу вода в тазику навіть не встигла заледеніти, я вихлопнула її рештки на підлогу, скидала в нутро провісника перемін свою випрату білизну, натягла халат, по ходу виявивши в кишені випадково прихоплений з кімнати диплом. Гойкнула: "ну треба ж, не інакше підсвідомість розігралася" - й рвонула на себе двері з душевої.
- Знати б, де шукати цього рекрутера, - ще встигла сказати, перш ніж послизнулась і завалюючись у темряву коридору, все ж встигла зробити кілька кроків уперед, відставляючи таз подалі від себе. Не вистачало розтягнутися ще й тут, — це була остання думка, перед тим, як я з усього маху тріснулася чолом у металевий край, від удару об який у мозку задзвеніло й завібрувало.
- Чорт, ще й коліна роздерла, - застогнала здавлено, намагаючись підвестися й хоч якось впоратися з дзвоном у вухах.
- То як мені тепер потрапити на цю вакансію, - запитала сама у себе, бо темрява довкола була хоч око виколи.
– А диплом у вас є? – чоловічий голос із сексуальною хриплітсью запитав із цієї темряви.
"Нічого собі, двічі поспіль мені тазик ще нічого не програвав" - здивувалася мовчки.
- Чому тут так темно? - репліка вирвалася сама собою, як відповідь на вимогу диплома.
"А реально то, як усе" - знову зашелушились думки в ошелешеній голові.
- Диплом дай, - гаркнуло роздратовано зверху.
"Та що ж за день сьогодні такий" - мало не висловилася філологічно образно, - у нас що, у гуртожитку знімають якусь рекламу для першокурсників? - але диплом протянула.
У темряві ж задоволено хмикнули.
- Підходиш! - повідомив чоловічий голос злегка потеплішавши. - Звичайно з такими талантами, тобі б у столицю, адже у нас, не зовсім столиця, а лише передмістя, але теж є чим зайнятися. Зате у нас не закрита вакансія.
І те, як він це сказав, чомусь не втішило. "Немов із загрозою" - констатував мозок, що вже приходив до тями. "Передмістя столиці" - шикнула на нього, - тут точно помітять мої таланти швидше, ніж у чорта на висілках.
- То що, зможеш почати з завтрашнього дня? – нетерпіння вирвалося назовні, немов у чоловіка щойно утворилися якісь термінові справи.