Мідниця з неприємностями, або шаманка за викликом долі.

Ніколи нічого не просіть

- Несподівано, - за останні півгодини я побачила стільки всього, що не вписується в уявлення сучасної людини про будову буття, що зупинка, біля якої пригальмував візник, приємно потішила.
На її вивісці значилося - «Прянична», й точно, навіть якби я не змогла прочитати вивіску, то назву вгадала б одразу.
Мені подали руку, й ми увійшли до дверей пряничного будиночка.
Пахло імбирними пряниками, й я відчула, як від цього запаху починає крутитися голова та виділятися слина.
Мене посадили на смішний жовтий диван, якими був заставлений зал очікування.
- Нікуди не йдіть, - суворо повідомив Августин та вирушив до сусідньої зали.
- Так, - простягла я, не розкриваючи рота, - й куди я можу піти? Мене ж без його супроводу одразу ж заберуть у дурню, або куди тут заведено забирати тих, хто стверджує, що такого не може бути?
Мої роздуми перервав повернувшийся чоловік, в одній руці він тримав квитки, найбільше схожі на лотерейні, а в другій, високу склянку з темного скла. Над склянкою піднімалася хмарка пари й пахла вона по-новорічному – прянощами, корицею та зовсім трошки дивом.
Він вручив мені склянку й сів навпроти.
- Це мені? – перепитала, вдихаючи ще більш насичений букет ароматів, до яких приєдналися ноти цитрусових та меду, точно, крапелька гречаного меду, перетворила напій на подобу мікстури для хворої дівчинки, якою я відчула себе в цей момент.
- Вам це необхідно, - пийте, доки не охололо.
Смак був ще кращим, ніж запах. Маленькими ковточками, так як питво було досить гарячим, я почала поглинати непередбачений подарунок.

- Смачно, - видихнула, відірвавшись від склянки, коли відпила більшу половину.
- Погоджуся, гномій пай на цій станції найсмачніший.
Я допила чудовий напій та покрутила склянку в руках. Й куди її тепер?
Але потурбуватися цим питанням по-справжньому не встигла, тому що мій супроводжуючий клацнув пальцями й склянка розсипалася темним пилом у мене в долоні.
Подумати над професією цього красеня я не встигла. Як й непередбачуваною анігіляцією на вигляд стабільної склянки.
- Нам пора, - він підвівся та ступив у бік протилежних від входу дверей.
Ми потрапили на маленький перон.
- Приміський штол прибуває, будьте обережні. "Не стійте біля краю платформи", - повідомили з легкою хрипотою прямо в мене над головою.
З одного та з іншого боку, клубився туман, а я, впевнена в тому, що штол тут, швидше за все, схожий на наші електрички розслабилася.
Тому, коли з цього туману вистрибнула величезна кроляча голова, що скалила такі ж величезні різці й пускала через ніздрі пар, я мимоволі відскочила назад.
Мене зловили за лікоть й підтягли до мускулистого тіла.
- Не бійтеся, я теж не схвалюю таке декорування з метою просування. Якщо ви відстрибнули, то уявляєте, як діти лякаються!
Я дивилася, як у боці кролика відчиняються кілька дверей.
Не відпускаючи мій лікоть, Августин рушив до найближчого до нас кондуктора, у досить пафосному мундирі та у кашкеті з кокардою.
- Але без антуражу, штоли не так швидко поширювалися б, як доступний й швидкий транспорт.
Мене пропустили до вікна: "дозвольте" - він вказав поглядом на мій тазик, - я покладу його на полицю.

- Ні, дякую, - мені так спокійніше, - відповіла йому, засмучуючись, що це надбання й так уже побачило чимало людей.
Заєць-штол, засвистів й ми м'яко рушили від станції, впливаючи в повітряну вату.
- Я бачу, що ви ще ніколи не їздили на штолі? - продовжив чоловік, - то як вам?
- Жалкую тільки за тим, що нічого не видно, - відірвалася я від споглядання щільних білих хмар за вікном.
— Це в межах міста, для безпеки, зараз виїдемо за кордон адміністративного району й зможете помилуватися краєвидами.
Ми ще двічі зупинялися, підбираючи пасажирів, перш ніж хмари розтанули, демонструючи одноповерхові будиночки околиць.

За цей час я встигла поспівчувати, що настільки реалістична голова може нажахати малюків, але похвалила творців цього креативу, за те, що хоча б вони не додумалися обшити сам штол кролячим хутром. І потреба заходити всередину цього звіра не провокувала зоофобію.
- Тоді треба їм подякувати ще й за те, що вони не демонструють нутрощів цього кролика, - обвів він внутрішній простір вагона розкритою долонею.
- Фу, - скривилася я, - це точно, сподіваюся, що ви не ризикнете заробити на такій ідеї.
За містом ми зупинилися ще двічі, спочатку біля яскраво освітленого мікро хутора, я перерахувала труби будинків, що ховалися у високих деревах, їх було дев'ять. Потім біля технічної платформи якогось підприємства, що ховалося за високою огорожею.
– До речі, – тут роблять двигуни для штолів, – повідомив Августин, – правда побачити нічого все одно не зможемо.
– Секретно?
- Понад секретно, - хмикнув він, й тут же поцікавився, - сподіваюся, що ви не шпигунка?
Я закотила погляд до стелі, - ага, з мене така шпигунка, обрегочешся, назад дороги не знаю, куди потрапила, по побаченому до цього моменту - тільки вигуками говорити, або тими фразами, які під пі ховаються.
«Наша зупинка», — повідомив він за кілька хвилин, коли штол уповільнив хід в'їжджаючи в черепашку вокзалу.
- Переночуєте у мене, - промовив мій начальник, коли нас підхопила чергова карета.
- Е-е-е, - то не прийнятно, - спробувала відбитися від сумнівної честі. - Невже у вас немає готелю?
Я сподівалася, що готелі є у всіх світах, а те, де накажете бідним мандрівникам схиляти голову, у своїх подорожах.
- Є, і не один, - кивнув мій проводжий, - тільки у нас весь тиждень перловий лов, й вони всі забиті під зав'язку.
Я не стала перепитувати, що саме він має на увазі під перловим ловом, схрестила пальці, сподіваючись, що з таким франтом мені не доведеться ночувати в одному ліжку. Бо такого типу заступництво, зазвичай дуже погано позначається на кар'єрі.
- Сподіваюся, що у вас не одне ліжко, - озвучила своє припущення, задерши підборіддя вище.
- А ось це було, - він примружив одне око, розглядаючи моє обличчя. Він не встиг оформити претензії.
- А мені як! - відразу пішла я в наступ.
"Добре, що нас не чув водій, тьху ти" - смикнула себе подумки, треба якось потренуватися, а то я переживала, що видам себе випадковим словом.
Ми зупинилися, Августин знову подав руку, допомагаючи мені вийти.
Якщо тут повсюди так чинять представники чоловічої статі, то можливо не все так погано, й можна влитися в це дивне життя з мінімальними втратами, а можливості, що відкриваються, для попаданки з більш технологічного суспільства стануть достатньо міцним фундаментом для подальшого життя.
Будинок був досить великий, переді мною притримали двері, й я потрапила у величезний хол.
Але більше, крім сходів, що ведуть нагору, й двох масивних дверей ліворуч і праворуч, я нічого не помітила.
- Нам нагору, - сказав він.
Якщо це двері в квартиру, запізно зрозуміла я, вона швидше за все має не менше десяти кімнат.
Точнісінько, я нарахувала не менше п'яти вікон до кута будівлі. Великих таких вікон.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше