Порядна леді

"Порядною леді стає кожна жінка після того, як закінчується її бурхлива молодість".
Саме цю фразу видала мені Поллі, коли я все ж таки взялася за кришку.
Усередині, на цій самій кришці, був зображений портрет у повний ріст розкішноъ, довгоногої танцівниці, дуже схожої на наших дівчат, що танцюють в кордебалетах Мулен Ружа.
Я ошелешено розглядала її, й не могла повірити, що це Поллі в молодості.
- Ви танцювали?
- О, дитино, я була настільки талановита, що мені пророкували Королівську сцену! – здавалося, привид навіть помолодшав, крізь зморшкувату шкіру проступила та молода танцівниця, про яку зараз нагадувала тільки ось ця скринька.
- І що сталося?
- Сталося кохання, - повір мені, дівчинко, іноді краще все ж таки прислухатися до розуму, а не до серця.
- І чим же кохання могло завадити вашій запаморочливій кар'єрі?
- Тим, що спустило з неба на землю. Він був молодим капітаном. Ми так любили одне одного й будували плани, щоправда, коли я сказала, що вагітна, він запропонував почекати, не поспішати з дітьми. Жінка важко зітхнула, - мій капітан виявився замішаний у контрабандних справах, й ті, кого він обдурив, спробувавши притримати деякі речі, зламали мені ногу, випитуючи, де він. А разом зі зламаною ногою, я втратила дитину, тому що били вони мене й по животу у тому числі.
Примара мовчала, я не підганяла. Швидше за все, вона перебирала спогади тих давно минулих днів. А я уявляла, наскільки гірко усвідомлювати, що все це сталося через того, кого ти любиш більше за життя.
- Мене б убили разом з ним, тоді, коли виплили ще деякі непривабливі речі. Втікаючи через чорний хід, я впала під колеса карети, що зупинилася, й матінка Августина допомогла мені втекти від переслідувачів, назавжди змінивши те, ким я була й ким стала.
У скриньці лежав тугий гаманець, кілька пожовклих листів та скромна коробочка.
- Ти можеш розпоряджатися всім, що бачиш у скриньці, тільки листи спали, - чи то попросила, чи то наказала.
- А чи можна мені їх прочитати?
- Тобі цікаво? - здивувалася вона.
- Може, я зрозумію, що вас тримає на цьому світі й не дає покинути його.
 - Читай, - кивнула вона, - але зараз не про листи. У коробочці концертні трусики, в яких я мала вперше виступати у величній постановці «Феєрія Осені» перед самим королем.
Я відкрила коробочку й мимоволі впустила щелепу на підборіддя.
Трусики були дзеркальними.
За формою вони були найближчими до бойшортів, і тільки тепер я зрозуміла, чому вона не дуже здивувалася моєю білизною.
– А це не буде дивно? – я питала не про те, що мені пропонують одягнути чужу мрію, а про те, як сприймуть такий атрибут служителі закону.
Поллі хихікнула, - вони ж тебе збираються забруднити в чомусь, щоб запропонувати змінити штани. Ти тільки уяви, який буде ефект, коли вони на твоїй дупі свої пики побачать!

Примара затремтіла, намагаючись не іржати, немов коник, на повні легені.
Я розпливлася в посмішці, – дякую, Поллі, навіть не знаю, що б я без тебе робила.
- Повинна сказати тобі у відповідь дякую, - ніколи б навіть не мріяла стати видимою примарою й так розважатися. Знайду я свою останню справу, або так й доведеться наводити марафет у цьому будинку вже не так важливо. Важливо, що я ніколи з часів бурхливої ​​молодості не відчувала себе живішою, ніж зараз, – й витончено присіла в реверансі.
А я через нічні пригоди мало не проспала на роботу.
Втиснувшись у дзеркальні труси й посміюючись над майбутнім обломом товаришів по службі, вискочила на кухню, де по-доброму повинен був чекати Августин й роздивилася худенького хлопця.
 - Я ваш сьогоднішній провідник, - сказав він. – У зв'язку з надзвичайною подією вашу команду викликали на місце злочину, а вас наказано супроводжувати в Управління.
- Давно? Пригода сталася?
- Вночі, - відповів хлопець й ми вийшли з квартири.
- Це добре, що вчора ввечері я отримала свою перепустку, - розмірковувала я, піднімаючись на другий поверх.
Перші грати відклацнулися відразу ж, як я приклала долоню до панелі. Зчитування відчувалося як занурення в пружну субстанцію, що пощипує й поколює долоню. Незвично, але аж ніяк не неприємно.
На стінгазеті висіло набагато більше інформації, ніж раніше.
Я не встигла додумати думку про те, хто з членів команди відповідальний за наповнюваність дошки, як малюнок з мандалою з трусів розтанув, а на його місці з'явився барвистий у своїй реальній абсурдності знімок місця злочину, вид зверху.
Я зглотнула й ледве стримала блювотний рефлекс.Тепер я зрозуміла, чому мене не взяли із собою.
На ідеально підстриженому смарагдовому газоні лежала відрубана голова, що дивилася в небо незрозумілим поглядом. Решта тіла стояла навколішки перед цією головою й простягала до неї руки.
— Це було б гарно, якби не було так страшно, — промайнула думка, а далі я усвідомила, що бачу ще один твір естета-маніяка, який перейшов на наступний щабель у своєму прагненні до визнання, й саме це продовження продемонстрував мій Морок.
Стійке бажання полегшити порожній шлунок, змусило мене відліпитися від стінгазети й пошкандибати у бік кухні. Якщо я не вип'ю хоча б кофруса, то не зможу забути смак крові та смерті, що з'явилися в роті.
- Справжні леді непритомніють від однієї краплі крові, - виринуло почуте від когось давним-давно.
По всьому виходило, що мені ніколи не стати справжньою, враховуючи підробіток у морзі, шаманський бубон та компанію з п'яти співробітників відділу дізнання. Швидше за все, це був перший й останній раз, коли мене пощадили.
Я дочекалася, коли кава відбулькала та стекла в нижню колбу, й зробила перший ковток. Все ж таки мала визнати, чи то через спосіб приготування, чи через спеціальні склянки, але кофрус був чарівним напоєм, що прояснював мозок.
Якимось шостим почуттям я відчула, що команда на підході й розлила приготовлений кофрус у стаканчики, та підхопивши тацю одним легким рухом, зробила крок з кухні в опен спейс.
Августин, Гракос і Вухос, перервали сварку й втупилися в мене.