Казкова не казка

Загалом жив Князь. І любив він всякого навигадувати й винаходи плодилися й множилися. Навіть чого не можна. За законами фізики, людяності та розумності.
Він винаходив, а колегія маститих вчених відразу його винаходи в довгий ящик відправляла.
Ну, я це перекладаю в сучасні реалії.
Тому що Князю забороняли проводити експерименти над підданими здебільшого через гуманізм. Закони еволюції та поступового розвитку, гармонія, рівність й братерство, хоча про рівність не було, брешу.
Загалом удосконалити примусовим чином людей не давали, за кожним кроком стежили, підписку про "не зашкоди" брали. Загалом одного разу, думки Князя таки трансформувалися. Своєрідно так, - ах, якщо ви такі погані, переживу вас усіх, заборонників.
Тільки питання безсмертя воно таке слизке, неоднозначне й найчастіше з висловом «І продав він душу Дияволу» пов'язане.
Зачинили Князя у його замку та табличку на воротах повісили – роботодавець з привітом, влаштування на службу під особисту відповідальність працівника.
А відповідальним за дотримання самоізоляції Князя призначили його брата. Ну не рідного, а чотириюрідного.
Тому що він в органах працював, не дуже було зрозуміло в яких, але не в тому суть.
Старі слуги від Князя розбіглися, коли він експерименти з кров'ю почав проводити, ну це ті, хто встиг, а хто не встиг, Князь правда божився, що вони самі померли, й могилки на території парку показав. І братові, та прибувшим з ним воїнам героїчної зовнішності.
І якщо я до цього моменту Князю співчувала, то з моменту розкопок могил, якось в інший табір перекинулася. Бо в могилках кістки були, а тіл не було, навіть у найсвіжіших.
Поки вони в могилках копалися, Князь зробив ноги зі свого замку.
І потягнув із собою всі результати досліджень.
Точка кінцевого прибуття із групою товаришів виявилася на території Боготу. Про те, що вони пришлі й що Князь, уносячи ноги з рідної планети, активував експериментальний зразок портальної піраміди, що й послужило перенесення на набагато дальшу відстань, ніж він планував, було написано в хроніках.
Які спер один не дуже відповідальний працівник, уже з місцевих та перепродав утридорога в корчмі.
- І став він на чолі приведених з-за завіси, й навчив їх виймати дух з тіла і харчуватися кров'ю, поготів використовувати тіла бездушні, як сукні та маскування. Тому що після його дослідів люди перестали бути схожими на себе, а перетворилися на інопланетних монстриків.
З легенди виходило, що Князь продовжив свої експерименти вже й тут, внаслідок якихось складних впливів, виштовхнув пласти породи вгору, заманював на ці наділи людей, які й розплачувалися кров'ю. А Нечисті, ті, що прийшли звідти, продовжили його справу, та не лише продовжили, а й досягли небачених висот у способах відокремлення душі від фізичної оболонки. Вампіри з'явилися як якась побічна мутація, швидше за все для того, щоб прив'язати до насидженого місця та завуалювати справжню причину потреби у крові.
Я давно вже сиділа в ліжку, перегортаючи сторінки й розмірковуючи над двома сторонами однієї медалі – геніальністю та божевіллям. Підштовхнути своїх підданих, а Нечисті швидше за все були підданими Князя, на завоювання територій, здавалося щонайменше недалекоглядним. Чи Князь переступив межу відокремлюючу геніальність від безумства й поплатився за свою маніакальну вседозволеність? Тому що вплутався у війну з Фідельфом Першим та Воїном-шаманом. Навіть тут про цей таємничий персонаж було не дуже багато.
Що одного разу в грозу він прийшов у табір короля ій запропонував свою допомогу. З того часу жодну битву не програв Король, Нечистих загнали назад у гори. Договір Король підписав з тою стороною, не послухавшись шамана. Той наполягав на повному розгромі ворога.
Фідельф же сказав, що ворог знекровлений й межі відновлено. І йому чужого не треба.
А самого Князя так ніхто й не бачив, і на підписання мирного договору з'явився вампір із тих, що в горах влаштувалися. І тільки в нього одного був чарівний плащ, який перетворювався на крила, і міг винести свого господаря з будь-якої заварушки. І обруч із чорного металу на голові теж був.
Ось він той договір й підписав.

І була наприкінці цієї історії дуже яскрава ілюстрація.
На ній був зафіксований момент підписання мирного договору. Гори з одного боку, маленьке містечко з іншого боку й в кам'яній арці стоїть стіл, з одного боку якого Фідельф Перший, спину якому прикриває шаман, що стоїть спиною до глядачів, а з іншого боку високий чоловік, у плащі, шалено схожий на той, що я бачила у туалеті будинку голови заміського клубу.
Тільки чоловік не той, я погладила пальцем гравюру, розглядаючи інших персонажів. І в самому кутку раптом побачила воїна в шоломі та зі знайомими бусами на шиї. І бусинок у нього було штук дванадцять. Примітних таких намистин, один в один, як пасток для духів.
Тільки переконатися в тому чи це Князь, чи не ні, ніякої можливості не було, через маску в першу чергу. А в другу, через давність подій, що описуються.
- Ну не міг він прожити понад шістсот років й не постаріти, - переконував розум.
- А бусики та пірамідка для порталів? – шепотіла інтуїція. – І плащик він, швидше за все, позичений забрав. Не інакше за цей час він такого навигадував!
«Такого-такого», — сказали мурашки, які промарширували по хребту та зажадали у фантазії не вирячиатися більше в книгу, а лягати спати.
"А то ніч надворі, а завтра на роботу".
- І як ми тепер з ним упораємося? Без шамана, без Фідельфа та без контролюючих органів, ким би вони в його світі не були, - я бубоніла це собі під ніс, поки остаточно не провалилася в сон, у якому блукала заплутаними лабіринтами під горами Боготу і весь час чула, як хтось сміється істеричним сміхом десь там попереду.