Пікнік на новосілля

Найкращий спосіб укатати чоловіків, це влаштувати перегони.
Коли після обіду в неділю на моєму порозі з'явилося п'ять зразково-показових оболтусів, з кошиками, барилом пива й переноскою для пляшок з вином, я подумки застогнала.
Я не травматолог, і така процесія на ганку, однозначно зіпсує мою репутацію. Я не будувала ілюзій щодо того, що сусіди кинуться знайомитися відразу ж, як я з'явлюся на порозі будинку.
Занадто погана слава будинку, а також згадка того, що власниця з відділу дізнання, автоматично переміщувала мене до розряду сусідів, з якими треба тримати вуха на маківці та попередити дітей не залазити на територію, щоб уникнути наслідків.
Але ці погані люди у шортах, футболках та мокасинах псували весь розпланований імідж.
- Катріно, з новосіллям, - заспівали вони в унісон й відтіснивши мене з дороги, загоготали в будинку на різні голоси.
- Боже, як вчасно я умовила Пруоса розім'яти крила, - видихнув мій розум.
- А де твій стіл? - спитав здивований Гракос, не виявивши в жодній кімнаті потрібний предмет.
Я чула, як Августин із Сіазоном обговорюють розмір ліжка, і не могла сконцентруватися на питанні. Напевно тому, що з санвузла долинали захоплені вигуки Вухоса, якому, швидше за все, демонструють диво технологій.
- Навіщо мені стіл? – нарешті я зрозуміла, що Гракос мовчить, посміхаючись.
- А де ми питимемо і їстимо? – пояснив він, а я раптом упіймала себе на тому, що теж усміхаюся, як кішка, що об'їлася сметани, витріщаючись у його зелені очі.

– На веранді?

- А що, рівне місце, подушечок накидаємо, благо мені їх дванадцять штук дісталося по акції «6+6», не в ліжко ж їх тягнути відразу, і не про подушечки мова. На крихтах мені потім спати, а не їм. І взагалі, варто вигнати зі спальні цих, я навіть відразу не змогла придумати їм образливе прізвисько, тому що миготіння перед моїми очима торсів, ніг та підтягнутих сідничок, дещо нервувало, викликаючи підвищене слиновиділення.
- Вухос, - покликав Гракос свого партнера з проказ, - у нас є місце для пікніка!
І далі помчало.
Наливай та пий, — це вигадали ось такі, гарні й здорові, — коли в тебе розфокусування уваги, і градус дружелюбності зростає, головне вчасно відставляти свій келихй підхоплювати порожній, який щойно поставив на скатертину твій сусід.
І слава всім богам, сьогодні Августин не зиркав на Гракоса вовком, а поводився, як товариш по службі, посміхаючись на історію про дзеркальні труси, завдяки яким я поклала на лопатки інших сперечальників. Виявляється, він тоді навіть не глянув на «епсь» Стілуса, вирішивши, що вирячатися на жіночу білизну — це нижче за гідність справжнього чоловіка.
Загалом вчасно повинитись начальнику про суперечку, це теж мистецтво. І замість догани, ти отримуєш лише сльози від сміху та констатацію факту, що Катріна у нього самородок. І що саме він знайшов її.
І звичайно всі кивають, погоджуючись з хижаком, що відразу підібрався.
А я відвертаюсь, намагаючись не дивитися в його шоколадні очі і видихнути від пахощів перцю і лайма, що забивають подих, потьмарюють розум, та заставляють стукотіти серце.
- Злиться, однозначно, сердиться, - повідомляє інтуїція, і в мою голову приходить ідея влаштувати перегони. Але жодного вдалого варіанту не спадає на думку, і майже в якомусь пароксизмі, я видаю, - а давайте влаштуємо стрибки на стільцях, щоб перевірити якість цього предмета інтер'єру, що нахвалював Вухос.
Вухос гикає, й розпливається в посмішці, - геніально, нам обіцяли десятирічну гарантію.
Скакати відразу вирішують у домі, щоб не лякати обивателів.
Відмашку викликається робити Поллі, мені ж довіряють секундомір та посаду арбітра.
Вони вишиковуються біля стіни у вітальні, а я дивлюся на них біля стіни кабінету й з жахом розумію, що найпростіше, якщо вони поламають тільки стільці. А ще, як здорово, що у вітальні немає дверей, а в кабінеті вони двостулкові і є надія, що в отворі ніхто не застрягне.
А ще шкодую, що в такому заході не вистачає коментатора, але більше я нічого не встигаю подумати, бо Поллі махає чорно-білим піпідастром, і коні, тьху ти стільці, починають скакати.

Я розумію, що все ж таки хтось із них практикував цю забаву в дитинстві, а може всі, тому що скачуть вони, злагоджено не відриваючи дупи від вигорілої оббивки. Стілус, ну хто б сумнівався, випереджає диспозицію, розвіваючи чорною гривою.
Августин і Вухос не відстають, обминаючи його в коридорі з обох боків.
Здається, для Сіазона і Гракоса, це та ще забава, оскільки вони відверто відстали, точно виконуючи установку - не відривати сідниці від стільця.
Я забиваюсь у кут, коли трійця долає останні метри і Стілус перемагає, здається, на якусь невловиму мить.
Потім вони втрьох роблять контрольний забіг, тому що двоє інших вершників не бажають приймати перемогу Стілуса.
Спочатку вони сперечаються до хрипоти, потім ставлять Сіазона в інший кут кабінету та скачуть знову.
Я бачу, як Поллі відбирає у них змилених коней і втискає на нові стільці – здається, стверджує, що тест-драйв мають пройти всі предмети меблів.
Мені жарко від випитого вина, атмосфери та погляду Сіазона, яким він окидає мою постать.
- Жінки люблять переможців, - зауважує він з такою розуміючої усмішкою й відвертається, щоб не бентежити.
А я розумію, що він більше ніколи не підійде до мене з натяком на швидко і приємно, як і не набиватиметься в «нареченого». І зовсім трішки шкодую, що не буде. Тому що лікар бентежить, десь глибоко в серці, і я навіть не можу пояснити на які струни він надавив.
Другий раунд дістається Августину, який в останній момент робить титанічне зусилля і випереджає Стілуса.
Третій, я вже не можу судити, сповзла по стінці й сміюся, спостерігаючи, як зосереджений Вухос, який замінив Сіазона, взявся коментувати фінал між Стіллусом й Августином. Саме від коментарів я й сміюся, а від сміху плачу.
Здається, мій партнер з бізнесу зрозумів щось, або ж йому пригрозили на старті, або просто втомився, але у фіналі Августин отримує беззаперечну перемогу.
Ми п'ємо за перемогу кепа, Сіазон відкланюється першим і натякає, що мені потрібно якнайшвидше випроводити інших, тому що до ранку я можу й не зрозуміти, хто ж був першим. Його натяк не безсоромний, швидше хвилюючий, особливо в контексті того, яке "вперше" він сам мав на увазі.
Я червонію, але нікого не доводиться виганяти, спочатку Вухос обіймає мене і шепоче на вушко, що має дуже гарячі плани на вечір і йому пора.
Потім Стілус починає триматися за спину і натякати, що він старий для таких перегонів, і йому тепер треба полежати.
Я розумію, що двоє, однозначно мріють випробувати моє ліжко, але я не готова.
Не тільки пробувати, але навіть обдаровувати надією, тому пихаю їх у спини в напрямку вхідних дверей, киваючи на сонце.
- Переможцю потрібен приз, - зачиняє вхідні двері за Гракосом Августин, що попрощався, крикнувши тому – я зараз.
- Який? – я дивлюся в його очі, які дуже близько, і не можу зробити навіть кроку назад.
Напевно, перебуваючи під враженням від його перемоги та демонстрації майстерного володіння тілом.
- А хіба ти не хочеш подарувати переможцю поцілунок, - чи то питає, чи то спокушає.
І раптом я розумію, що хочу.
І роблю цей останній крок, хапаю його двома руками за футболку, на таких опуклих грудях і впиваюся губами в його губи, злегка підводячись навшпиньки.