Понеділок – не ледацюга

Завжди є привід, щоб шкодувати чи радіти. Чи вважати призовий поцілунок приводом жалкувати, чи радіти, мені треба було дізнатися у понеділок.
Але з самого ранку я не виявила жодного представника доблесного відділу дізнання у нашій вотчині.
Було незвично тихо й тільки побулькування апарату для кофруса - язик не повертався назвати його кофрусоваркою, - відволікав мене від нерадісних роздумів.
А раптом вони об'єдналися проти мене, такої тендітної й маленької, і будують каверзні плани, як перенаправити мої думки у бік, що більше личить справжній леді?
Я підхопила чашку з ароматним кофрусом, і у відповідь на свої самокатування скрутила дулю уявним співрозмовникам, - мовляв ось вам, а не позбутися шамана. Не на ту напали.
У Вухоса, який цю композицію з трьох пальців побачив першим, здивовано піднялися брови.
— Це від пристріту, — знайшлася я, навіть не почервонівши. Особисто сама читала в якійсь бульварній газетенці, що якщо у вас є недоброзичливець, то слід розмовляти з ним виключно з дулею в кишені. Або з козою? Не так важливо – головне вірити, що допоможе.
- А де всі, - окинув він поглядом пустельні пенати і подався за своєю дозою на кухню.
- А я не знаю, - я то вдома залишилася, а куди ви після новосілля розійшлися, то мені невідомо.
Він з'явився в дверях із задоволеним виразом на обличчі, - ну, я вирушив до чарівної юної щебетушки, що приїхала погостювати до бабусі.
- Тільки не кажи, що ти в неї ночував!
- Та ні, ні, - він скривився, - бабуся в неї крокодил на ходулях.
Я представила настільки дивне порівняння на власні очі й мало не подавилася сміхом. – Чому на ходулях?
- Тому що високо сиджу, далеко дивлюся, далі триста метрів від будинку, внучку на прогулянку не відпустила. І навіть на максимальній відстані ми чули її крики з вікна.
- Так, співчуваю. А ти її до театру запроси!
- Кого? Бабусю?
- Чому бабусю, щебетушку.
- Е, - він махнув рукою, - нинішня молодь театри не шанує. А ось бабуся...
Він завис і пропустив появу Сіазона й Гракоса, які з натугою тягли якийсь дерев'яний ящик.
- Ой, а що це у вас? - не зуміла стриматися.
- Не, за-ва-жай, - відпиркнувся Сіазон.
- Якщо не можеш допомогти, - підтакнув Гракос.
Лікар випростався й приклав долоню до замку кабінету.
Як виявилось, він виписав собі новий аналізатор. Для прискорення проведення досліджень із пошуку агентури Нечистих. Йому вдалося виділити компонент слини, який відповідав за запуск реакції розрідження крові, і тепер він потирав руки. За словами Гракоса і Вухоса було зрозуміло, що збір піддослідного матеріалу покладено на ни.
- Та вже ж, веселий тиждень на вас чекає, - поспівчувала їм, - не під руку буде сказано, тому що Августин, що намалювався, тут же поправив мене, - тиждень на нас чекає насичений і продуктивний.
Дізнавачі відразу допили кофрус й поскакали на завдання. А мене, наш дорогий начальник, прихопивши кофрус, запросив до свого кабінету.
Я подихала глибоко й повільно, завмерши біля столу, заспоковуючи нерви.
- Катріно, - пришвидшив він мене вже з кабінету.
Ну, я й зайшла. Персами вперед та як там належить - з усмішкою та готовністю хоч до тумаків, хоч до нагород або ж осуду.
А що, я слухаю свого старшого наставника та виконую, по можливості всі його розпорядження.

- Востаннє пропоную, - було видно, що кеп поспішає, - я зараз на тебе покричу, посварю і ти вільна, знайдеш роботу спокійніше і підроблятимеш на дегустаціях мого вина в столиці.
- Да ти що! Та як у тебе язик! Бозна-що у світі робиться!
Він зітхнув, підняв долоні на рівень грудей ніби захищаючись: "все зрозумів, усвідомив, ти не хочеш".
Я кивнула, дивуючись незрозумілою поведінкою вищого керівництва.
Ну, а він кивнув кудись мені за спину, і я передбачувано обернулася.

На екрані зв'язку до нас обернувся високий сивочолий, але струнко-підтягнутий чоловік.
Якщо судити з уподобання інших військових, то чин він мав досить високий.
- Августин, - кивнув він кепу.
- Генерале, - швидше за все кеп схилив голову вітаючись з ним.
- Так отож ти яка, шаманко Катріно, - мене просвітили лазерами погляду, й мені навіть на секунду здалося, що він зміг визначити поглядом навіть фасон моєї сьогоднішньої спідньої білизни, - чув про ваші успіхи.
Він опустив погляд на аркуш, який підсунув йому ад'ютант? Ну, не могла ця висока, масивна жінка бути кимось іншим, якщо маячить за його правим плечем, як приклеєна.
- Враховуючи ваші безперечні успіхи, керівництво відділу дізнання, - він всього на секунду запнувся, озвучуючи назву нашого відділу, - вирішило зменшити ваш випробувальний термін до трьох тижнів, замість трьох місяців, і запропонувати вам повний контракт після закінчення цього терміну. Що скажете?
Ну, а що я могла сказати, я посміхнулася, не в силах утримати радість від визнання, відчуття відкриваємих  горизонтів, та крапельки зловтіхи, що все ж останнє слово в суперечці з кепом залишилося за мною.
- Я просто щаслива бути корисною.
Генерал крякнув, хитнув головою й промовив, - уперше бачу шамана, який на пропозицію стати військовим відповідає, що він щасливий. Августине, введення в курс справи цього жовторотика на тобі і не дуже пресуй, я тебе знаю.
Екран відключився, а я розвернулася до Августина передом, з німим питанням.

- А я тобі казав, давай посварю!
- Що означає військовим?
- Ну, єдина користь від військового контракту, що його укладають на п'ять років, так би мовити, рік за два. Відпрацюєш у нас й будеш вільна від подальшого відпрацювання.
- Дякую, - не сказати, що я дуже зраділа зменшенню терміну вдвічі, швидше мене турбувало те, що доведеться стояти навитяжку за правим плечем кепа, про що відразу не проминула йому й повідомити.
Він закашлявся і навіть почервонів, - не втомлююся дивуватися твоїй фантазії, Катріно, але повинен засмутити, у нашому підрозділі військова форма одягається в трьох випадках, - на присязі, на нагородженні, й він зробив театральну паузу - якщо тебе ховають, але маю надію, що останній випадок тебе омине.
Ось тут я й сіла, на стільчик правда, але все одно слабкість у ногах вона така непередбачувана.
Августин терпляче чекав, поки я прийду до тями, я ж перебирала плюси та мінуси.
– А платять хоч добре? - підняла на нього погляд.
Він хотів обсмикнути мою цікавість, але потім зітхнув і коротко відповів - так.
- Тоді чого киснути, є два позитивні моменти – платять добре й борг Батьківщині скинуть наполовину.
- Оптимізм з тебе так й хлеще - похитав він головою з боку в бік, - давай, йди працюй.