Частина 11

- Це може стати традицією, - бухтіла я, виливаючи у величезний казан чергову пляшку міцного алкоголю, чимось схожого на ром і помішуючи його величезною дерев'яною ложкою.
Мені таки довелося підписати вчора контракт, і тепер я здригалася, згадуючи кількість "абсолютно секретно" і "не для розголошення".
Перед підписанням мені ще раз довелося поплювати на паличку, яку лікар засунув у аналізатор і той по зелененькому пискнув, що я не засланий козачок.
Коротко наша група проходила під кодовим ім'ям "Щука". Ми були шукачами, саме шукачами, причому найширшого профілю.
У моєму старому світі нас відправили б на пошуки динозаврів, і я впевнена, що Августин знайшов би їх, підтвердивши одну з теорій заговору, а саме що живі й ховаються в непрохідних лісах Амазонки. Думаю, навіть братів по розуму він знайшов би, попросивши карти неба і список розшифрованих сигналів для Стілуса.
А найстрашніший вірус здав би всі паролі та явки нашому лікареві, тільки навряд чи його ім'я значилося б на тому відкритті, що дозволило здобути ще одну перемогу над епідемією.
- Ти маєш бачити всі нестиковки та невідповідності, у людях, у пригодах і вивужувати факти з, здавалося б, зовсім не придатної для цього інформації, - так наказав мені кеп, прощаючись учора ввечері.
— Ось твоє перше завдання, мешканці твоєї вулиці попереджені, що завтра о третій годині ти запрошуєш усіх на знайомство. І ви маєте один позитивний тест. На каталізатор, якщо ти розумієш, про що йдеться.
Я кивнула.
- Визнач об'ект, довіряючи своїй інтуїції та здібностям. Доведи, що я почув твоє бажання і не пошкодую, що прийняв тебе до нашої команди.

Я проковтнула заперечення, відчуваючи, як у роті стало сухо, як після перепою.
А ще я раптом відчула, як він відгородився прозорою, але відчутною перепоною.
"Ти підлегла, я начальник" – читалося у його погляді.
Тільки я нюхом чула, як клекоче в ньому перець, забиваючи не лише шоколад, а й лайм.
 - Так, так, - пам'ятаю пункт на заборону та осуд особистих відносин.
Та тільки кеп не в курсі, що стандартний контракт, після сорока хвилин суперечок з генералом по той бік екрану, наради з юристом та погроз з одного й іншого боку, обзавівся кількома додатковими пунктами та втратив деякі заборони. Ну, саме ті, які принижували мою людську, соррі, мою жіночу гідність. І правильно, тиснула я на те, що я шаманка, і на цьому все.
Мокрий генерал — це ще та картина. Ось по очах відчувала, коли треба тиснути, а коли зупинитися, і, по суті, ми залишилися задоволені один одним. Тільки мій контракт – це таємно в квадраті.
От і замішувала я пунш у найбільшій ємності, яку вдалося взяти напрокат. Тому що пунш - це найнебезпечніший напій, на вигляд легкий і приємний, але валить з ніг навіть найсильніших чоловіків, а ще розв'язує язики і змушує фліртувати відчайдушно. Не розуміючи, хто ж завітає на зустріч, вирішила звалити всіх зайців одним напоєм.
Класична міцність цього напою - 15-17% об.спирту, але я вирішила дамам наливати його з кубиками льоду, а ось чоловіки точно знехтують льодом, і не розбавлятимуть міцність напою.
В якості закуски я ангажувала приємну стареньку з пиріжками, довелося мчати вчора до неї після того, як Августин пішов. Ми домовилися, що зі своїми ароматами вона приїде за півгодини після початку.
Нехай зрозуміють, що я не в собі і не лізуть по-сусідськи в душу й моє життя. Та й їжа лише градус гасить, а мені населення із розв'язаними язиками потрібне.
Я ще й для закріплення ефекту культурну програму вигадала, так би мовити, щоб добити.

Поллі була у захваті.
- Ага, - я вивалила в казан тонко нарізані лимончики й глянула у бік сусіднього будинку.
"Все ж таки пощастило, що на нашій вулиці клуб пенсіонерів" - як охарактеризував жителів Вухос. Малих дітей немає, тому, напевно, цей будинок і простояв так довго занедбаним, а спритний Пруос ночами підтримував легенду про привидів та нечистих.
Вусань, відставний пожежник, вже був напоготові, значить піду одягнуся, настав час починати виставу.
Через чотири години, в сутінках, що згущалися, я сиділа на сходах власного будинку і заходилася від сміху.
Ні, ну хто ж знав, що ще є порох у порохівницях, а пунш у цьому світі не вміють пити, й не знайомі з наслідками захоплення ним надмірно.
П'ятнадцять хвилин тому відбув викликаний якоюсь су... поганою жінкою гаряд поліціянтів. Наших сусідів з першого поверху.
Виявивши, що їх викликали до мене, вони почали розгін найзавзятіших, а саме двох богатирів передпенсійного віку й трьох сивочолих стареньких. Майже стареньких, бо одна з них була вдовою, а дві інші випхали своїх чоловіків трохи раніше, надавши їм напрямок відчутними стусанами під зад.
Ці п'ятеро хотіли впевнитись, що у чарівному казані є дно, та в процесі звільнення його вмісту п'яно хихотіли, підбадьорюючи таланти чоловіків у розповіді анекдотів. Мабуть, ця ідилія завадила якійсь із заздрісниць, яка не змогла достояти до кінця, і тепер відлежувалася чи обіймалася з унітазом. Або ж мені хотіли помститися за аморальну безкоштовну виставу, хто його знає.
Старенькі спробували відбитися від правоохоронців, пропонуючи їм станцювати навколо жердини. Вартові не в'їжджали, що їм пропонують, і тоді ці добрі жінки показали їм на крайнє вікно, трохи відчинене. Я якраз відлучилася в туалет й не бачила ні того, як сторожі приїхали, ні того, як вони зависли, вдивляючись у слабо освітлену вітальню, посередині якої м'яко кружляла навколо жердини моя прислуга.
Я вийшла на ганок, навіть зраділа з початку, що біля казана лише двоє, а потім повернула голову і зрозуміла, що вляпалася по самі вуха.
Так, Поллі якраз кружляла, відпочиваючи перед новим раундом.
Коли вона закинула ноги вище голови і зачепилася ними за жердину, продемонструвавши своє спіднє, чоловіки крякнули, не в змозі відірватися від обертаючого моменту.
Я рушила в їхній бік.
- А вам так слабо, - запитувала найп'яніша з трьох.
— Це що за розпуста, — грізно відмер найморальніший, розвертаючись до неї.
- Та ну, яка розпуста, - це мій домовик так розважається, - я начепила найчарівнішу зі своїх усмішок, - задоволений дух - задоволений господар.
Хлопці правильно зреагували, мабуть, історія про проявлений дух була з розряду, по секрету всьому світові, бо вони синхронно обернулися до Поллі й видихнули - точно, як жива!
- Ви б фіранки повісили, - знайшовся старший.
- Обов'язково, я лише переїхала, ще не встигла.
- А вам, дамочки має бути соромно, заглядати у чужі вікна! – переключив він свою увагу на тих, хто провокував його підлеглих.
Два богатиря саме в цей момент дійшли до кондиції, і в нас за спинами гримнуло "Ех ухнем!" - або дуже схоже саме на цю пісню.