Маяк для принца

Пізно ввечері, повернувшись додому, я виявила, що Пегас знову підріс. Він сидів, закинувши ногу на ногу, у позі Мисителя Мікеланджело.
«За що мені це покарання», - застогнала я внутрішньо, дивлячись на величезну домашню тварину.
Він підняв задумливу морду, і радісно зліз із стільця, попрямувавши в мій бік.
Якщо радісно, ​​то це будуть неприємності, - відразу промайнуло в мозку, і я спробувала швиденько злиняти від його допитливого погляду.
- Стій, - одразу ж прибив мене до підлоги голосом, у якому мені вчувся метал. І велич, і німб над його вухами промайнув, немов примарне відіння.
- Щоб тебе, - я розвернулася в його бік.
- Навіщо ти даруєш нездійсненні надії? - й тицьнув у мій бік копитом.
Сьогоднішній день був досить нервовим і бурхливим, тому в моїй голові відразу з'явився Сіазон.
- Нічого я не дарую, - почервоніла до кінчиків волосся, розуміючи, що лікар мені подобається настільки, що я готова перевірити на стійкість весь мій будинок, а не тільки стільці.
Кінь не відстав, пирхнув губами та ступив ближче, повернувши голову, щоб дивитися на мене фіолетовим оком.
- Як ти собі уявляєш, я кататиму Поллі?
- А-а-а!
- Бе-е-е! – одразу ж перекривив він мене.
- Вона плаче? - я тут же представила розбиту мрію, дрібні уламки і Поллі, що сидить перед ними.
Він кивнув та зітхнув, просто таки по-людськи.
- І що, аж ніяк не можна? Зі скринькою!
- Якщо ти її триматимеш!
- Скриньку?
Я уявила себе на крилатому коні і відступила на крок, - ні, дякую, я висоти боюся.
Він зітхнув, ще більш тоскливо.
Прямо серпом по, ні ножицями по склу, аж серце стислося.
– Де?
Він кивнув у бік санвузла, і я погладила його морду та розвернулася в той бік.

«Чекай тут, зараз щось придумаю».
Я стояла перед зачиненими дверима і прокручувала в голові всю історію нашого знайомства з цим дивним, за мірками покинутого мною світу, духом.
Мене затоплювали почуття до жінки, яка стала чимось більшим за прислугу, чимось таким рідним і близьким, що від її розчарування у мене крутило і щипало в носі.
Я штовхнула двері і виявила Поллі, що сиділа у порожній ванні.
Її сухенька спина здригалася, але вона відразу випросталась й насторожено завмерла.
- Пробач мені, - я шмигнула носом, розриваючись між почуттям співпереживання і неправильності того, що ці двоє, що знайшли одне одного, не можуть бути разом.
- Це ти мене вибач, - відразу долетіло з ванної, - сиджу тут, розкисаю!
- Поллі, - я кинулася в її бік і плюхнулася навколішки перед ванною, - не плач, я щось придумаю.
- Що-о-о? - вирвалося з неї з такою безвихіддю, що в мене шерсть стала на загривку й накрило на секунду щільною темрявою.
- Ну, не знаю, - може я можу тобі крила виростити, - в якомусь божевіллі я безперервно гладила її пряму кістляву спину.
- Крила!

- Як у феї, - схлипнула і намалювала місце на її спині, де на мою думку вони мають бути.
Несподівано спина під моєю рукою почала стрімко зменшуватися і я, через серпанок сліз із жахом побачила, як Поллі всихає.
Сльози висохли моментально, напевне від переляку, та усвідомлення того, що я знову зробила щось, не подумавши, перебуваючи під дією емоцій і дурного розуму. Точніше не розуму, а веління серця.
- Поллі, - те, що вирвалося з мене, сказало Пруосу більше, ніж я хотіла.
Кінь виламав двері, займаючи майже весь простір санвузла, й заревів басом зі мною в унісон.
Речі Поллі повільно танули в білосніжній ванній, і пегас засунув свою голову над моєю, намагаючись зрозуміти, що я зробила і чи варто затоптати мене одразу або почекати пояснень.
Чепчик, що залишився, він зхапав зубами і потягнув на себе.
А з-під нього щось випурхнуло і зависло перед нашими поглядами.
Витончена крилата дівчинка, з пустотливою хлопчачою стрижкою, у чорній пачці лебедя, з чарівною паличкою та прозорими крильцями бабки, скрикнула й кинулася до здивованої морди.
- Я літаю, мій принце, я фея ночі!
Кінь випустив чепчик і майже пошепки перепитав: "Поллі, люба, це ти?"
Вона щасливо засміялася, розкидуючи навколо музику срібних та кришталевих дзвіночків, махнула паличкою і вікно відчинилося в нічний сад.
- Полетіли, перед нами тепер нема перешкод!
Вона обернулася у вікно, посміхнулася мені й схилила голову в поклоні.
- Вважай, що в тебе тепер довічна фея-хрещена!
І ніби розчинилася в пітьми зразу ж за своїм принцем.