Частина 15

Біля лазу наших ми чекали разом. Звіряче чуття могло попередити про небезпеку набагато раніше за людські рецептори.
Коли всі четверо опинилися в печері, і Стілус втомлено привалився до стіни, за якою я знайшла пригоди на свою п'яту точку, я сіпнулася.
- Катріна, де плащ, - похмуро поцікавився Августин.
- Там, - тицьнула за спину Стілуса.
Той одразу ж відліпився від каменю та зробив пару кроків у нашому напрямку.
- Що за жарти, - тепер я зрозуміла, що розрізняю емоції кепа, та й інших у вигляді найрізноманітніших запахів.
Вони могли навіть не говорити, що лише половина їхньої місії виявилася успішною. І це не кеп із Гракосом принесли маленьку перемогу.
- Там, - я знову тицьнула пальцем у стіну, - темно, маленька печера та Шаман.
- Який шаман?
Ого, я навіть забула поділитися з Сіазоном цією інформацією, якось не до того було, і тепер й від нього долинули ноти роздратування та невдоволення. Слава богу не мною, а тим самим шаманом, який наважився налякати.
Я покусала губу і спробувала посміхнутися.
– Ну, перший! Хазяїн бубна, - і тицьнула перед собою чорним нещастям.
- А ти?
Ось уміє кеп ставити запитання, я тяжко зітхнула і відповіла, - а я, не шаманка, я лисиця!
Один погляд у бік лікаря, відчутний кивок, повітря хитнулося, огладжуючи спину усвідомленням, що в мене тепер ціла купа додаткових опцій.
Погляд Августина поважчав.
Я розуміла, що мені не вірять. Сіазон вірить, а решта ні.
І заторохтіла, описуючи, як провалилася туди в темряву, і як у мене намагалися відібрати бубон й лякали. Чим саме вирішила не уточнювати, щоб уникнути непотрібних зізнань.
У печері повисла дзвінка тиша.

– І я думаю, що нам треба сходити забрати плащ. Але я сама не піду.
Камінь не пропускав жодного з чоловіків, поки мене за руку не взяв кеп, й ми не скотилися вниз лише з тієї причини, що я знала про ухил.
І тут же мене обдало шоколадом та перцем. Можна сказати, що зараз мені повірять відразу, навіть якщо я як на духу розповім про принца та фею, на яку перетворилася Поллі.
- Повернулась, - невдоволено рикнуло в темряві, і мене тут же засунули за спину.
І через секунду голос хмикнув і додав, - яка приємна несподіванка, хто б міг подумати, що ти настільки хитра та спритна.
- Із захисником прийшла, - він запнувся і в печері почало різко світлішати.
– З шукачем! - голос чоловіка потеплів всього на пару градусів, але я зрозуміла, що небезпека минула.
- Ну привіт, нащадок, - крізь поріділу темряву проступило обличчя, з чорними очима, що горіли потойбічним вогнем.
- А ти, Лиско, із секретами! – одразу обпалив роздратуванням у погляді.
- Нащадок? – Августин напружився.
Рука помахала перед грудьми, прихованих тьмою, і Шаман тут же назвав ступінь спорідненості.
І дивлячись у вічі Августина, зажадав бубон у нього.
- Навіщо тобі бубон? – запитав кеп, а я зраділо потягла втрачений плащ до себе ближче.
- Це ключ. Я не можу повернутися без нього у ваш світ.
- Навіщо повернутись?
- За братом він готується до здійснення останньої стадії експерименту. Це торкнеться не лише вашої планети. Його треба зупинити.
- Його немає у лабіринті, тільки сильний захист на печері, забитій саркофагами.
- Воїнство, - пробурчав під ніс Шаман, - він у вашій столиці, шукає вкрадену спіраль неповернення. І ви не зможете впоратися з ним, скільки б сил не залучили для його затримання. Час втікає, мені потрібний мій бубон, його ще треба зарядити.

- Катріно, віддай йому бубон! - голос кепа був спокійний, але я відчувала, наскільки складно йому далося ухвалення цього рішення.
- Не можу, - на мені клятва, я ж йому казала, мені потрібна розписка.
- Розписка? - непорозуміння в голосі Августина царапнуло.
- Так, - я твердо подивилася в очі Шаману, - у тому, що він підтверджує свою особистість і забирає в мене своє майно.
- Тут немає паперу, - роздратування в голосі Шамана обіцяло перерости у ту саму злість, з якою він намагався відібрати у мене бубон силою.
Кеп підняв каменюку і простягнув предку. – Ось на ньому напиши.
- Нічого собі, - промайнуло в моєму мозку, - перевірка майстерності будь здоров. Згадалося моє прибуття в цей світ, і запізніло порадувалася, що мене не заставили танцювати з тазиком в театрі.
Шаман хмикнув і довгим нігтем мізинця правої руки розколупав рану на зап'ясті.
- Тримай міцніше, нащадок, - посміхнувся чоловік і почав розмашисто писати на камені, періодично використовуючи зап'ястя, як чорнильницю.
Руки Августина посмикувалися майже непомітно. Здавалося, що дотик двох світів, хоча це лише нанесення напису на камінь переміщає колосальні кількості енергії. Чи це відчувалася сила шамана?
- Все, - відступив Августин до мене, показуючи золоту в'язь літер, що складалися в слова.
Я не могла змусити себе підійти ближче до цього страшного чоловіка, і з якогось натхнення запулила йому бубном у лоба. Досить влучно, приймаючи рик августина. Напевне, йому стало соромно. а мені ні трішечки, знав би він, як зі мною поводилися!
- Ах ти ж, - схопивши свій скарб, що відразу спалахнув вогняними сполохами, обурився він, і пригрозив пальцем, - а до тебе я ще дістануся, прийшла!
І немов розтанув.