Незручні питання

Коли ми з мовчазним Августином опинилися в печері, він скомандував: «Йдемо!».
Стілус тут же почав збирати якусь конструкцію.
А Августин розвернувся в мій бік й голосно запитав: «Отже ти прийшла? Попаданка?».
Завмерли всі чоловіки, з якимось новим інтересом розглядаючи мене.
- Я ж казав, - це Гракос прошепотів на вухо Вухоса, - що вона не схожа на наших жінок, надто самостійна й безбашенна, а ти – сирота, сирота!
Тільки лікар, здавалося, полегшено видихнув. Я знайшла його погляд і зітхнула, - виходить, що так.
- І що, у вашому світі є перевертні?
- Ні, я навіть не знала, що таке можливо. Перевертні у нас тільки у фантастичних романах та у фільмах.
- У яких романах? - насторожено перепитав Стілус, що практично закінчив складати мотор для катамарана.
- У фантастичних, на вашу думку вони більше схожі на казки, але не про те що було, а що може бути.
- Не, на вашу думку, а по-нашому, - реготнув Вухос.
- Швидше за все так, по-нашому, - я обвела поглядом усіх цих чоловіків, які за короткий час стали моєю сім'єю. - Я думала, що я шаманка, чесно, адже бубон мене вибрав, а головне Поллі!
- Бубен вибрав тебе, як єдину лазівку зі схрону, - Августин задумливо вивчав золотий напис на камені, який так і приніс з печери, - а з рештою розберемося пізніше.
Йшли ми в передсвітанковій імлі, лисиця глибоко в мені раділа, що не треба грести, і що катамаран, навантажений, летить швидше, ніж коли ми були вдвох зі Стілусом. Вітерець доносить аромат рибки, лоскоче і змушує облизуватися. І на мої облизухи, ні-ні, та й покоситься то один, то другий з чоловіків. Августин розповідає про спіраль неповернення і про те, що воювати, швидше за все, доведеться з громадянами, яких виростили в якості дестабілізаційної сили, а також їх використовують, як природні накопичувачі так необхідної їм субстанції крові.
Мені дійсно дуже повезло, попасти в команду, в якій зібралися люди, які одразу почали розробляти спільний план подальших дій. Сіазон влаштувався у мене за спиною, і я відчувала тепло його тіла, незважаючи на те, що він не притискався до мене.
- А я ось що думаю, - я бачила, як усі чоловіки хіба що вушка на маківку не відправили, мабуть те, що я унікум у їхньому розумінні, вплинуло на підвищену уважність, - спіраль неповернення, це штучка така цікава? Вона в годиннику механічному буває?
Стілус розвернувся і втупився поглядом в Августина.
- Ефект часу – найсильніша ілюзія та захист, - кивнув той на невисловлене питання техноексперта.
- І де шукатимемо? - замислено простяг Стілус.
- В музеї? - у мене погано виходило сидіти спокійно на місці.
- Ні, той, хто шукає, насамперед перелопатив виставковий фонд.
- У родинних колекціях? - подав ідею Гракос.
- Думаю, що це вірогідніше місце для цього предмета, але я щось не пам'ятаю резонансних справ, щодо проникнення на території родів.
- Якщо припустити, що розправа над головою – це ланка того ж ланцюжка, то, можливо, варто шукати в будинку голови?
Кеп скептично вигнув брову, - мабуть, ти маєш рацію, але цей будинок зверху до низу перетрусили декілька разів, і не тільки ми.
- Або в саду, - я дивилася в бік берега, що наближався, нас зустрічав фруктовий сад.

- Що в саду? - кеп витягнув шию, намагаючись розглянути, що ж мене там так зацікавило.
- Шукати в саду треба, - відповіла я, - ну мені так здається.

- Шукатимеш ти?

Я розтягла губи в хитру посмішку, ну не відібрати у кепа його проникливість. Трохи шкода, звичайно, що він не мій, сказала людська половина, а лисиця тут же покрутила лапою біля скроні й нагадала про чорний туман. Явно в неї більше інформації, ніж у мене. І щось в тому тумані їй не дуже до вподоби.
- Так, ви ж не збираєтеся перекопати весь сад, парк та квітник?!
- А як накажеш керівництву доповісти, що мій шаман лисицею бігає?
- А ти не говори, ми на справу вночі підемо.
- Яка нервова у мене останнім часом робота, - кеп останнім зійшов з човна і допоміг Стілусу затягти його на берег.
- І не скажи, - хором підтакнули інші.

Тільки Сіазон промовчав, і я знала, які смаколики він розраховує отримати за свою нервову роботу.