Розділ 8

В корчмі світилися всі вікна. З відти долинав гул багатьох голосів. Степан та Йосип зупинилися біля входу.

- Ти впевнений, що він нам потрібен? – запитав Йосип.

- Він зіграє важливу роль у нашій справі. Так сказав Меч.

- Що ж… Але попереджаю. Його стан може тебе розчарувати.

Степан кивнув і вони увійшли. Їх вдарила хвиля алкогольних випарів та тютюнового диму. Вони зупинилися на порозі, оглядаючи присутніх. Ніхто не звертав на них уваги. Йосип вказав на середину кімнати. Вони рушили крізь натовп і зупинилися біля столу за яким сиділи трійця п’яних чоловіків.  

- Микола, - Йосип спробував перекричати інші голоси.

Сухий мов таранька чоловік підвів затягнуті п`яним туманом очі. Він спробував зібрати всі залишки сил, щоб впізнати того, хто звертався до нього.

- Йосипе?! – розтягнув губи в посмішці Микола. – Це справді ти? Сідай вип`ємо. Сідай...

Микола зрозумів, що за їхнім столом немає вільного місця. Навколо теж не знайшлося порожніх стільців.

- А ну, вставай! – штовхнув Микола свого сусіда праворуч. – Вставай!

Від удару чоловік впав зі стільця. Він щось пробурмотів але заперечувати не став.

- Ось! – Микола задоволено постукав долонею по звільненому місцю. – Сідай. 

Переступивши через Миколиного друга, Йосип сів.

- Хлопець зі мною, - повідомив він.

Другий чоловік повторив долю першого. Степан примостився на стільці.

- Вип`ємо, Йосипе, - Микола зазирнув у кілька кухлів. – Дідько. Манька! Манька, принеси ще горілки! Три кухлі! Манька!

- Заплати з початку за те, що ти вже випив! – відповіла Манька.

Степан чув лише її голос. В якому місці корчми знаходилася загадкова Манька, він не бачив.        

- Ненажерлива гадина! – вигукнув кудись в бік Микола. – Щоб твоя корчма згоріла!

- Заткни свою хавку! – гримнув хтось позаду Миколи.

Той взяв порожній кухоль, розвернувся і з ходу розбив його на голові в того, хто насмілився його образити.

- Я ж казав, - сказав Йосип Степанові. – Треба витягувати його з відси.

Чоловік, якого вдарив Микола, повільно підвівся. Він був на три голови вище за Миколу. Чоловік схопив його за бари і кинув мов ляльку. Микола перелетів через один стіл і впав на інший. Всі ніби цього й чекали. Мов по команді почалася бійка.

- Рятуйте!! – заволала Манька. – Ви ж усе мені розтрощите! Зупиніться!

Та її вже ніхто не слухав. Підігрітим алкоголем чоловікам, випала нагода випустити пар і вони її нізащо не могли пропустити.

- Беремо Миколу і вшиваємося! – вигукнув Йосип.

На його плече лягла чиясь важка рука. Йосип озирнувся.

- Бум, - сказав чоловік, який кинув Миколу.

Його кулак влучив Йосипові в щелепу. Коваль поточився назад.

- Забирай Миколу, - сплюнув криваву юшку Йосип. – Я зараз.

Він схопив стілець і розбив його на голові у нападника. Та той, здавалося, не відчув болю. Він вклав у наступний удар всю свою силу. Йосип ухилився і викинув кулак вперед, влучивши нападнику в носа. Почувся хрускіт. Вони билися наче два ведмеді. Після них залишалися лише поламані меблі.

         Степан знайшов Миколу і потягнув його до виходу.

- Куди це ти його волочеш? – перетнув їм дорогу невідомий.

Від удару в око, Степан побачив перед собою кольорових метеликів. Іншим ударом, його збили з ніг. Незнайомець сів на Степана і гамселив його по обличчю. Йому на поміч прийшов Микола. Він вхопився з заду за шию незнайомцю і відтягнув його від Степана. Це дало змогу йому оговтатися. Він побачив, як незнайомець тепер лупцював Миколу.

Степан схопив стілець і з розмаху опустив його на спину нападнику. Той обм`як, притиснувши Миколу до підлоги. Степан його звільнив і вони продовжили початий шлях. Не встигли вони ступити кількох кроків, як дорогу їм перегородила огрядна жінка з перекошеним від злості обличчям.

- Гроші! Плати гроші, ірод! – верещала вона, трясучи Миколу за барки.

- Не чіпай його! – гаркнув на неї Йосип. Він був увесь в крові, але задоволений. – Чого тобі!

- Він винен мені п`ять гривень! – не вгавала Манька.

- Тримайте, - Степан кинув їй золоту монету. – Цього вистачить з головою.

         Корчмиха вражено замовкла. З розкритим ротом вона спостерігала, як троє чоловіків зникли за дверима.