Меч Правди

Розділ 11

На великій галявині, яку з усіх боків обступав ліс, розкинувся великий круглий намет, вишитий зображеннями Змія, вигаптуване темно зеленими та сірими нитками, а вогонь, що виривалося з розкритої пащі, жовтими та червоними.

Багато гвардійців метушилися навколо. З намету вийшов Гнат.

- Це він, пане, - уклонившись, мовив Андрій.

Степана поставили перед Гнатом. Король зверхньо глянув на хлопця.

- Де Меч? – запитав Гнат.

Андрій махнув рукою. Гвардієць подав королю піхви з Мечем. Гнати зиркнув на Степана.

- Ти дізнався його слабке місце?

- Звісно, - кивнув Андрій. – Йому треба постригти волосся. Потім взяти Меч і сказати заклинання. 

- Дійте, - наказав Гнат.

         Степан спробував вирватися, але двоє гвардійців міцно тримали його.

Інший вояк величезним ножем зрізав солом`яні пасма Степанових кучерів. Зовсім скоро, від густої чуприни, на голові у хлопця стирчала не рівна стерня. 

- Відпустіть його, - мовив Андрій. – Тепер це звичайний хлопець.

Вояки відійшли від Степана. Він нерухомо сидів на траві не підводячи очей до гори. Степан побачив перед собою ноги у шкіряних чоботах. Чиїсь пальці взяли його за підборіддя і підняли голову. Гнат побачив як по щоках Степана текли сльози.

- Невже, ти думав мене перемогти? – Гнат присів біля нього. – Ніколи не воюй з королями. Все одно програєш. Скажи мені заклинання.

Степан стиснув губи у тонку смужку і відвернувся в бік. Гнат хлиснув його по обличчю. У хлопця з носа бризнула кров.

- Скажеш заклинання і можеш бути вільним, - промовив Гнат.

Степан нічого не відповів. Гнат витягнув ніж і приставив йому до горла. Степан відчув, як лезо обпекло йому шию.

- Тепер ти не маєш сили, яка б тебе захищала! - гаркнув йому у вухо Гнат. – Життя твоє стало таким же вразливим, як і в інших. Якщо не скажеш закляття, я накажу вбивати тебе повільно. Поки ти сам не попросиш про смерть.

Не дочекавшись відповіді, Гнат відпустив його.

- Відріжте йому пальці на лівій руці. Тільки не відразу а поволі, один за одним.

Степан звивався наче вуж. Гвардійцям довелося прикласти чималих зусиль, щоб притиснути його до землі. Андрій затиснув його руку між колінами і витягнув ніж.

- Я розкажу Наталці, що ти верещав мов свиня, - хижо усміхнувся Андрій. – Щоб вона не вважала тебе героєм.

- Гаразд! – закричав Степан, коли холодний і гострий метал торкнувся його пальців. – Я скажу! Скажу!     

- Зачекайте, - Гнат нахилився над ним. – Говори.

- Відпустіть. Я скажу, - прохрипів Степан.

Гнат подав знак. Степана поставили на ноги.

- Точно, не герой, - зневажливо усміхнувся Андрій.

Гнат запитально дивився на Степана. Той мовчки зі страхом озирався навкруги.

- Тарам-тарам-парара-рам.

На обличчі Гната застигла маска здивування і збентеження. Серед гвардійців прокотився стриманий сміх.

- Що? – тільки й зміг сказати король.

- Тарам-тарам-парара-рам, - повторив Степан. – Це заклинання.

- Вирішив зробити з мене блазня! – заволав Гнат. – Ріжте його!

Андрій ступив крок у перед, з ножем напоготові.

- Стійте! Стійте! – злякано закричав Степан. – Я не брешу! Спробуйте і ви побачите! А-йа-йай! Не треба!

- Стій! – Гнат відштовхнув Андрія і впритул наблизився до Степана. – Якщо ти збрехав… - Він стиснув кулак перед носом хлопця.

Король озирнувся на своїх воїнів прокашлявся і промовив:

- Тарам-тарам-парара-рам.

Всі завмерли в очікуванні чогось надзвичайного. Так минуло кілька миттєвостей. Над галявиною шумів вітер а з лісу лунав спів пташок. Нічого незнаного, нечуваного не сталося. Лютим поглядом, король глянув на Степана.

- Тепер ти можеш брати Меч, - випередив його хлопець.

- Справді? – збентежено мовив Гнат.

Степан кивнув. Король повільно підійшов до Меча, що лежав на траві. Він обережно простягнув руку до чарівної зброї. Його пальці ледь торкнулися руків`я. Гнат відсмикнув руку, ніби обпікшись чи вколовшись.

Гвардійці злякано відступили назад. Король подивився на них.

- Спрацювало, - перевівши подих усміхнувся Гнат.

Під задоволені крики гвардійців, він вийняв Меч із піхов. Довге, пряме лезо заблищало на сонці. Коштовне каміння на руків`ї переливалося

різнокольоровими барвами.

Раптом небо потемніло. Всі поглянули в гору і радість на їхніх обличчях змінилася на потойбічний жах. На галявину опускався Змій. Його перетинчасті, широкі крила затуляли півнеба.

Змій торкнувся чотирма лапами землі і згорнув крила. Вони зникли в глибинах товстого, зеленого, з сірими плямами, звивистого тіла. Два випуклих ока сиділи зверху приплюснутої голови і хижо зиркали навкруги. З пащі, час від часу, висовувався роздвоєний, сірий язик.

Крім чотирьох ніг, Змій мав також дві лапи, які слугували йому замість рук. На всіх шести лапах він мав по п`ять пальців з довгими пазурами.

Гвардійці кинулися в розтіч. Їм навздогін, зі Змієвої пащі полетів жмут полум`я. Воно пожерло більшість воїнів. Лише деякі зникли в лісі. Змій пішов до Гната. Тварюка не помітила як під її лапою зник Андрій. На обличчі Гната грала вдоволена посмішка.

- Тепер я звільнюсь від тебе, триклята гадюка! – вигукнув він.

Король побіг на зустріч Змієві. Той дихнув на нього вогнем. Король ухилився і в стрибку увіткнув Меч прямо в груди Змієві, майже по саме руків`я. Гнат упав на землю.

Змій збентежено і злякано крутив головою в різні боки. Він заревів і випустив перед собою порцію вогню, від якого запалали верхівки дерев. Змій вхопився лапами за Меч і з великим зусиллям витягнув його. Він зігнув його в четверо і шпурнув як най далі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше