Меч Правди

Розділ 13

Наталка зупинилася і прислухалася. В небі пролітали поодинокі пташки. Вітер був такий слабий, що навіть не гойдав верхівки покручених деревцят, що зрідка росли на схилах скелі. Жодного підозрілого звуку. Вона витерла піт з чола і пішла далі.

- Схотів мене позбутися, - бурчала Наталка. – Нічого не вийде. Без мене ви нікуди не підете.

Її зупинив звук падаючого каміння. Вона злякано озирнулася. Та звук не повторився.

- Це просто камінь, - прошепотіла Наталка тремтячим голосом. – Просто камінь.

Вона продовжила шлях по звивистій стежині. Але тепер вона не відчувала такої впевненості як раніше. Дівчина здригалася від звуку власних кроків. Постійний страх втомив її.

Наталка присіла на великий валун. Вона відкинула з обличчя мокре від поту волосся. На мить дівчина завмерла. На сході небо потемніло. Звідти пливла величезна темна хмара. В повітрі запахло дощем. Наталка полегшено зітхнула. Її тіло, яке до того було напружене мов натягнута струна, обм`якло  По втомлених руках і ногах розпливалося приємне тепло. Очі почав застилати туман. Крізь цю сиву димку долинув стукіт каміння. Наталка повільно повернула голову

*

         Яскраве сонце затулила чорна дощова хмара. Стало темно, як у вечірніх сутінках, хоча була обідня пора дня. Вітер підсилювався і приносив зі сходу запах великої зливи.

- Сподіваюсь буде дощ, - промовив Йосип, втягуючи повітря своїм гачкуватим, довгим носом. – І сподіваюсь, хлопче, ти знаєш, що робиш.

Степан лише кивнув. Зосередженим поглядом він дивився на схід. В його голові роїлося купа думок, що суперечили одна одній. Чи правильно він зрозумів Білого Оленя? Чи буде все так, як він говорив? А може не варто було так ризикувати? Добре, що хоча б Наталка поїхала. З цих роздумів його вивів Йосип, штовхнувши у плече.

- Я його бачу, - шепнув коваль.

Вони обережно визирнули з за валуна. З темного неба опускався Змій. Він виставив задні лапи в перед, швидко замахав крилами і м`яко опустився на кам`янисту землю, трохи вище по схилу від Йосипа та Степана.

- Як ти там казав? Швидко бігти до печери? – запитав Йосип.

- Зачекай. Що в нього в передній лапі?

- Яка різниця. Побігли, - коваль потягнув хлопця за руку.

- Це ж Наталка!

- Що?! Як вона потрапила до нього?

- Степане! – прогарчав Змій. – Виходь. Я знаю – ти тут. Якщо не віддаси мені Меч, дівчина помре.

- Що робитимемо? – коваль поглянув на хлопця.

Степан завагався. Він обіперся чолом на теплий камінь, закрив очі і навіть перестав дихати. Рішення прийшло майже відразу. Йому стало дуже страшно, як ніколи в житті. Страшно від розуміння того, що йому доведеться зараз зробити.

- Я піду до нього.

- Ні. Він тебе вб`є.

- Послухай, - Степан подивився йому в очі. – Якщо зробиш, як я скажу, все буде добре.

*

         Наталка відчула, що її стискають липкі, слизькі пальці. Вона подумала, що це їй просто сниться. Та коли вона відкрила очі, жахіття виявилось реальним. Дівчина побачила перед собою Зміїну пащу. Зіниці у жовтому оці розширилися і дивилися не на неї а кудись у перед.        

- Степане! – закричала Наталка.

- Виходь! – волав Змій. – Віддай мені Меч!

- У мене немає Меча, - Степан ішов назустріч Змієві. – Я його сховав.

Змій опустив голову до Степана. Жовті очі звузились у дві тонкі щілини.

- То скажи де він.        

- Відпусти дівчину і я тебе проведу.

Змій засміявся. З його пащі дмухнув чорний дим.

- Ні. Вона піде з нами.

- Ходімо, - мовив Степан.

*

         По схилу, вони дісталися входу печери. Степан зупинився неподалік підземелля.

- Сюди.

Змій зазирнув у зіяючий отвір.

- Веди.

- Відпусти дівчину, - Степан закрив спиною вхід.

- Не торгуйся зі мною, хлопче, - загрозливо мовив Змій. – Веди.

         Степан підпалив, приготований раніше, смолоскип і зайшов першим. З початку тунель був просторий і Змій міг іти в повний зріст. Та чим далі вони йшли, тим нижчим ставав прохід. Змієві довелося відпустити Наталку а самому крокувати на чотирьох лапах.

- Як ти думаєш, чому Білий Олень прийшов саме до тебе? – запитав Змій.

- Чому б тобі в нього самому не запитати, - кинув Степан через плече.

- Я б хотів би, але не можу.

- Чому? – запитала Наталка. Вона трохи оговталась і вже змогли говорити.

- Так створений світ. Ми, як два кінці однієї палиці. Якщо ми опинимось в один час в одному місці – світ зникне. Білий Олень цього і боїться. Тому він і посилає окремих людей вбити мене.

Степан обернувся і подивився Змієві в очі. Той засміявся.

- Невже ти справді вважав себе першим? Я навіть порахувати не можу скільки людей приходило з Мечем, щоб убити мене. Як бачиш, зі мною все гаразд.

         Вперше, за довгий час цієї пригоди, він засумнівався в словах Оленя. Сказане Змієм проникало глибоко в душу і розчинялося там мов сіль у теплій воді. У підземеллі було прохолодно але на чолі Степана виступив рясний піт.

- Я тобі не вірю, - міцно стиснувши смолоскип, мовив хлопець. – Не вірю.

- А ти не додумався спитати у свого приятеля рогоносця, чому він сам мене не вб`є? – вже серйозно сказав Змій. – Олень живе вічно. І від нудьги, шукає таких як ти – нікчемних і нікому не потрібних. Які хочуть стати значними у цьому світі. А я тобі пропоную правду. Ти можеш мати все, що забажаєш, не виконуючи доручень Оленя. Я дам тобі це.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше