Розділ 30

Копита дзвінко стукотіли по кам`яних кругляках, якими були вимощені вулиці Скелі. Місто постало перед мандрівниками абсолютно зруйнованим. Лише зрідка око натрапляло на більш-менш вцілілі будівлі. Та навіть у такому вигляді можна було високо оцінити мудрість та вправність будівничих міста.

Деякі будівлі стояли на основі з великих кам`яних брил, які зникали глибоко під землею. Інші – були висічені прямо в скельній породі. І таких будівель було ледь не половина. Невідомі майстри вдало використали місцевість.

Вулиці пролягали під прямим кутом, на однаковій відстані одна від одної, розділяючи місто на рівні частини. Головна вулиця - найширша і найдовша - проходила від західної брами до східної. Саме по ній мчали Гліб, Руслана і Назар. Вони дісталися західної брами. Вона була так само зруйнована , як і протилежна. Дорога з міста проходила по дуже крутому схилу гори. Вершникам довелося спішитися.

- Цією дорогою складно пересуватися не те, що кіньми а навіть пішки, - промовив Гліб, переводячи подих. – Як жителі цього міста підіймалися на гору? Я вже не кажу про те, щоб доставляти вантажі.

- Один сліпий кобзар розповів мені легенду про древній народ, - сказав Олег, підтримуючи Руслану. – Це були велетні. Сильні. Розумні. Велетні панували над іншими людьми. Вони могли літати. Деякі з них долітали аж до зірок і поверталися назад.

- Вони могли літати? – недовірливо перепитав Гліб. – Як вони літали? Та ще й аж до зірок?

- Вони літали на чомусь схожому на підводу але без коліс і з крилами. Або на зміях.

- На зміях?! Ти брешеш.

- Це розповідав кобзар, телепню.

- Після скількох кухлів медовухи він тобі таке наплів?

- Замовкни? – Назар посміхнувся Руслані. – Тобі цікаво, що було далі?

- Так, - дівчина міцніше взялася за братову руку. В цю мить вона відчувала себе найщасливішою людиною на всій землі. – Розповідай.

- Поруч з велетнями на землі жили змії. Або дракони. Одні з них могли літати. Інші – жили у воді. Деяких драконів-зміїв велетні приручили й стали розводити як свійських тварин. Велетні використовували їх для обробки землі, перевезення вантажів і для польотів.

- Куди ж вони поділися? – запитала Руслана. – Велетні, дракони.

- Дракони збунтувалися. Їх очолив найрозумніший, найхитріший, найпідступніший Змій. Почалася війна. Дракони захоплювали й знищували одне укріплення за іншим. Велетні і змії гинули тисячами. В цьому місці, - Назар озирнувся, - сховалися останні велетні. Облога продовжувалася рік. Нарешті залишився один велетень і Змій. Велетень вийшов на міст на зустріч Змієві. Той схопив велетенську брилу й кинув її у свого ворога. Міст зламався і разом з його уламками в безодню полетів велетень. Відтоді Змій панує в Дулібії.

         За цими розмовами вони спустилися з гори. Дорога впиралася у густі, непрохідні чагарники. Але Назар впевнено повів коня до стежки, знайти яку можна було лише знаючи про її існування. Ліс міцно зімкнув над ними свої обійми.

*

         Язики багаття весело танцювали над купою гілля. Звідусіль линули голоси нічного лісу. Коні мирно пощипували листя на кущах. Дівчина та двоє хлопців жадібно смакували м`ясом вбитого зайця.

- Завтра після полудня будемо вже вдома, - промовив Гліб, облизуючи жирні пальці.

- Я ще ніколи не була на півдні, - усміхнулася йому Руслана. – Все, що я бачила це лише стіни королівського замку.

- Тепер ти вільна, - відізвався Назар. – Ми можемо поїхати куди завгодно.

- Так, - кивнув Гліб. – Хочеш побачити як Дніпро впадає в Чорне море.

- Так. А це правда, що за Чорним морем знаходиться край світу?

- Ні… - почав було Назар. Але його урвав Гліб.

- За морем є інші землі. Там теж живуть люди. Кажуть навіть, що за тими землями є інше море, а за ним інше. Саме велике. Там хвилі підіймаються аж до неба.

- Неймовірно, - Руслана захоплено дивилася на Гліба. – І ти все це бачив.

- Та ні, - Назар нарешті зміг втрутитися в їхню розмову. – Крім Чорного моря ми нічого не бачили. До того ж Гліб не дуже добре плаває.

Гліб почервонів. Він з під лоба глянув на Назара недобрим поглядом.

Руслана поклала руку Глібові на плече і зазирнула в його карі очі.

- Розкажи все, що ти знаєш. Мені надзвичайно цікаво.

Хлопець задоволено вмостився зручніше. Він розповідав їй про мандрівки, пригоди, місця та людей, які йому довелося побачити. При цьому, Гліб делікатно замовчував історії скоєних пограбувань та вбивств. Вони настільки захопилися розмовою, що не почули, як Назар, досить голосно, повідомив, що лягає спати. Він засинав під звук їхніх голосів.

         Крізь сон Назар почув дівочий крик. Він підхопився але хтось притис його до землі. Удар по голові. Перед тим як провалитися в темряву, він помітив, як на голову Гліба накинули чорний мішок.

         Він відчував, що його поклали поперек коня. Назар боляче бився животом об тулуб тварини. В голові паморочилося. Час від часу він провалювався у забуття.

Скільки тривала подорож, Назар не знав. Зрештою, його зняли з коня і кудись потягли. З початку він відчував сходи. Багато сходів. Потім ноги тягнулися по рівній, гладкій підлозі. Назара поставили на коліна. Не втримавшись, він упав. Його знову поставили на коліна і скинули чорний мішок. Від світла десятків свічок Назар заплющив очі. Він хотів прикрити їх руками але не міг. Руки були зв`язані за спиною.

         Звикнувши до світла, Назар виявив, що стоїть на колінах перед троном, на якому сидить Ульф. Поруч з троном стояв Олег. Король уважно, навіть з цікавістю дивився на Назара.