Розділ 33

Високі, майже прямовисні, вкриті снігом гори стрімко рвалися в гору. Їхні вершини ховалися у непроглядних, сірих хмарах, з яких починав сипатися лапатий сніг. Рвучкий вітер видував між скелястими виступами свої мелодії. Сонце щойно зійшло але його промені не могли пробитися крізь темно-сірі оболоки. Хлопці втомлено дивилися на бескиди. Їм здавалося, що вони ось-ось впадуть і розчавлять їх.

         Два дні їм знадобилося, щоб дістатися сюди. Тепер їх чекала найскладніша частина мандрівки.

- Не люблю гори, - промовив Гліб.

- Ти їх вперше бачиш.

- Цього достатньо.

         Високо в небі пролунав тріскотливий крик. Між хмарами промайнула невиразна тінь.

- Це птах, якого ми шукаємо, - Назар вдивлявся у похмуре небо. 

- Ніколи не чув, щоб якийсь птах так кричав.

- Ходімо. Ця гора найвища.

         Залишивши коней біля підніжжя, вони рушили вперед. На схилі не було жодної стежки. Хлопцям доводилося самотужки прокладати собі дорогу. Назар вирішив, що підкорити гору краще з північного боку. Як з`ясувалося, в горах, при такій погоді не має слова краще. З кожним кроком ставало все важче йти. Північний вітер намагався скинути їх в низ.

         Приблизно на половині шляху до вершини вони натрапили на печеру. В ній вони сховалися, щоб перепочити і хоч якось зігрітися. Гліб дістав з кишені замерзлий шматок хліба і спробував його розламати. Та окраєць виявився ледь не так само твердим, що й каміння на яких вони сиділи. Не довго думаючи, Гліб розрубав шматок мечем.

- Я думав ми з`їли останній кусень сьогодні в ранці, - трохи здивовано мовив Назар.

- Це останній, - Гліб відгриз холодний хліб. – Ех! Зараз би вареничків Ведани. До речі, про що ви з нею говорили.

- Ні про що, - Назар визирнув назовні. – Треба йти далі.

- Я ще не доїв.

- Як хочеш, - Назар зник за сніговою завісою.

Гліб розчаровано зітхнув, сховав хліб і подався за Назаром.

         Перед ними був прямовисний виступ. Не дуже високий. Та все ж. Він тягнувся в обидва боки, зникаючи і білій імлі. Залишалася тільки одна дорога – в гору.  

- Хоча б мотузку яку не будь! – Гліб перекрикував вітер.

- Впораємося!

         Пальці примерзали до каміння. Тіло трусилося від напруги. Вітер забивав дихання. Назар зупинився, готуючись до наступного ривка. Ліворуч він з трудом розгледів Гліба. Тому вдалося піднятися трохи вище за нього. Назар змусив себе підтягнутися на руках. Ще трошки. Ще. Ось вже видно край виступу. Він вхопився за нього дерев`яними пальцями. Перед ним з`явилося заліплене снігом Глібове обличчя. Обома руками він витягнув Назара. Важко дихаючи, вони лежали в снігу й дивилися в небо, яке здавалося таким близьким. Хоч рукою торкайся.

         Несподівано вітер вщух і сніг припинився. У хмарі вони знову побачили обриси великого птаха. Скреготливий крик відбивався об скелі й падав униз десятками химерних голосів.

- Ти його роздивився? – запитав Гліб.

- Ні.

- Він розміром з коня.

         Хлопці підвелися. Перед ними розкинулася невелика, рівна місцина. Далі, над нею нависала гостра мов вистругана паля, вершина скелі. З південного боку, між трьома зубцями чорніло велетенське гніздо.

- Думаю ми на місці, - промовив Назар.

- Подивись на гніздо і подумай, як ти збираєшся дістати кіготь

         Поки Гліб договорював останні слова, Назар відштовхнув його. Над тим місцем, де вони щойно стояли пронісся гігантський птах. Довгий, гострий дзьоб, у якому виднілися гострі зуби. Яйцевидна голова на довгій шиї. Трикутні перетинчасті крила розкривалися у широчезному розмаху. Під кожним з них могли заховатися по два вершники. Проґавивши здобич, птах піднявся в гору, щоб зробити іншу спробу.

- Тварюка голодна, - Назар вдивлявся в гору в різні боки. – вона від нас не відчепиться.

- Стати приманкою. Це і є твій задум?

Хлопці стояли спинами один до одного, виставивши мечі.

- Так. Тільки приманкою будеш ти.

- Що?

- Приведи птаха он до того виступу! – кричав Назар через плече на ходу. – Головне не потрап йому в пазурі!

- От дякую, - Гліб скинув плащ.

         Птах не з`являвся. Знову пішов сніг. Розгледіти щось у небі стало майже не можливо. Гліб нервово стискав руків`я меча. Він обливався потом, не дивлячись на те, що дув пронизливий вітер. У мережеві білих сніжинок промайнула чорна тінь.

- Я тебе бачу, - прошепотів Гліб, відступаючи назад. – Бачу. Давай, давай.

         Птах склав крила і стрілою кинувся в низ. Перед самою скелею він розгорнув крила а ноги, з гострими пазурами, виставив уперед, намагаючись вхопити жертву. Гліб зробив стрибок. Пташині ноги бухнулися в сніг. Літаючий хижак скажено заскреготав. Гліб ухилявся від гострого дзьоба. Він біг до вказаного Назаром виступу.

Від помахів крил підіймалася снігова хмара. Подувом вітру, Гліба збило з ніг. Над собою він побачив роззявлену пащу. Гліб кричав але не чув свого голосу. Від жаху, увесь світ звузився до пташиного розкритого дзьоба. Гліб заплющив очі. Він чекав цілу вічність. Але нічого не відбувалося. Гліб обережно розкрив очі.

         Птах тупцював на місці неподалік, неприродно повертаючи голову назад. Гліб придивився. На спині у хижака сидів Назар, міцно вхопившись за грубу, зморщену шкіру.