Меч Правди

Розділ 35

 

         Назара та Гліба вкинули в ту саму темницю. Важкі двері зачинилися. Два рази клацнув замок. Кілька сонячних промінчиків боязко освітлювали моторошне приміщення.

- Їсти хочеться, - промовив Гліб махаючи руками, щоб зігрітися. – І спати.

- Не переживай. Це не надовго.

Гліб на мить завмер. Потім почав грюкати у двері й волати.

- Гей! Хто там! Нас годуватимуть?!

- Замовкни! – почулося з того боку.

- Я вийду і зламаю тобі шию! – Гліб з пересердя гупнув у двері в останній раз.

- Твій старий мене вб`є, - Назар присів на жмуток гнилої соломи.

Гліб присів поруч. Деякий час вони помовчали.

- Пам`ятаєш, як ми вкрали човен, щоб спуститися в низ по Дніпру до моря, - сказав Гліб усміхнувшись.

- Так. Ми тоді ледь не втопилися на порогах. Боян нас відлупив добряче. Як згадую так і досі боляче.

- Звісно. Ти ж сказав, що то була твоя ідея. Забрав всю мою славу.

- Мені подобається дивитися, як старий лютується. 

- Король нас не відпустить, - промовив Гліб після мовчанки.

- Грабувати його каравани, викрадати дочку. На його місті, я б четвертував нас прилюдно на майдані.

         За дверима почулися голоси. Коротка розмова і двері з брязкотом відчинилися. Охоронець не встиг переступити через поріг, як хтось ззаду вдарив його по голові. Обм`якле тіло глухо бухнулося на підлогу. У дверях стояла Громовиця, тримаючи в руці коротку дерев`яну палицю.

- Я його вбила? – перелякано вигукнула дівчина.

Назар оглянув охоронця.

- Очуняється.

- Дякувати Богу, - Громовиця полегшено зітхнула. – Швидко за мною.

До неї повернувся звичний командний голос. Хлопці затягнули охоронця в середину і зачинили двері. В трьох вони побігли до виходу.

- Зачекайте, - Громовиця піднялася сходами на вулицю.

- У нас передсмертні марення, - мовив Гліб.

- Ходімо, - гукнула Громовиця з гори.

         Вони перетнули господарський двір й опинилися в конюшні. Тут було набагато тепліше ніж надворі.

- Там гвардійська форма, - Громовиця вказала на порожнє стійло. – Вдягайтеся.

Хлопці перезирнулася. Та на сумніви не було часу. Поки вони вдягалися, вона привела коней. Сама вона осідлала свого білого скакуна.

- Ви мої охоронці. Супроводжуєте мене на прогулянку.

- Для чого це тобі? – запитав Назар. – Рятувати нас.

- Поїхали! – Громовиця пришпорила коня.

         Вузькими вуличками вони дісталися брами. На зустріч вийшов сивовусий командир сторожі.

- Вітаю вас, ваше високосте!

- Відчиняй браму! – нетерпляче наказала Громовиця.

Гліб та Назар глибше натягнули хутряні шапки на голови.

- Пані, дозвольте виділити вам більше охоронців. Щоб не сталося того, що й минулого разу.

- У мене таємна завдання від короля. Великий загін гвардійців приверне увагу. – Громовиця нахилилася до вояка. – Чи можливо ти хочеш завадити планам короля? 

- Ні, ваше високосте, - охоронець зблід. – Відчинити браму!

         Кінські копита задзвеніли по замерзлим дошкам. Гліб та Назар раділи від того, що їм так легко вдалося вирватися з рук короля. Вони з азартом підганяли коней по засипаній снігом й залитій сонцем дорозі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше