Розділ 50

Назар почув як відчинилися двері і його грубо кудись вкинули. Він боляче вдарився об стіну з дерев’яних колод. Від удару йому забило подих. На голові у нього все ще був мішок. Руки зв’язані за спиною. Він сів і схилився на стіну. Дуже хотілося їсти і пити. За всю подорож, його годували лише кілька разів. А пити давали через день. Час від часу його звільняли, щоб він сходив за вітром. Саме тоді Назарові вдавалося зорієнтуватися де він знаходиться.

         Двері відчинилися. Хтось увійшов. З його голови зірвали мішок. Назар примружився. Хоча навкруги був напівморок. Лише з маленького вікна та щілин пробивалося світло. Йому в рота тицьнули кухоль. Він зробив кілька ковтків води. Решту хлюпнули йому в обличчя. Це Назара збадьорило. Невідомо чому, в нього покращився настрій.

- Я сподівався ти здохнеш по дорозі, - промовив Крисп.

Тільки тепер Назар роздивився куди він потрапив. Господарське приміщення, що використовувалося як в’язниця. Крім старої соломи на підлозі, тут нічого більше не було.

Крисп стояв прямо над ним і хижо усміхався. За ним Назар побачив привідчинені двері.

- Покажи Ульфу свою незалежність – вбий мене, - прохрипів Назар, зручніше вмощуючись. Він ніяк не міг примостити затерплі руки.

- Е, ні. – Крисп присів коло нього. – Це було б для тебе визволенням. А я хочу знищити твою честь і гідність. Я вбив усіх твоїх друзів. І ти нічого не можеш зробити. Що може бути гіршим? До кінця свого короткого життя ти будеш карати себе за те, що не помстився.

         Назар нервово засіпався. Знущальна усмішка не сходила з обличчя Криспа. Він поволі підвівся. Назар вдарив його ногою під коліно. Від несподіванки Крисп упав. Назарові ноги обвили його шию мов два удави. Короткий хрускіт і Криспове тіло обм’якло. Для впевненості Назар ще сильніше стис ноги. Справу зроблено.

         Перемагаючи втому і змушуючи неслухняне тіло рухатися, Назар зняв ножа з поясу Криспа. Йому знадобився деякий час, щоб перерізати мотузку. Коли це йому нарешті вдалося, він відчув неймовірну насолоду. Кров побігла по задубілим рукам. На мить він завмер на підлозі, вдихаючи запах прілої соломи. Та треба було поспішати. Забравши Криспову зброю, він знайшов у його кишенях частину своїх грошей.

- Я проживу трохи довше ніж ти, - тихо мовив Назар і переступивши через тіло, підійшов до дверей.

         Звичайна гвардійська залога. Посеред порожнього двору стояв колодязь. Сторожа стояла біля воріт та на стінах. Інші гвардійці та люди Криспа поховалися від полудневої спеки у казармі. Звідти чулися вигуки та сміх. Глибоко вдихнувши, Назар вийшов назовні.

Сонце вдарило в очі. Прикрившись долонею, він пішов не поспішаючи через двір. Біля колодязя він зупинився. Спрага виявилася сильнішою за страх. Він взяв на зрубі відро з водою і почав жадібно пити.

- Спекотно сьогодні, - промовив хтось за спиною.

Назар поставив відро й озирнувся. Перед ним стояв гвардієць приблизно його віку.

- Спекотно, - кивнув Назар.

- Ти один із людей цього ідіота Криспа? – одночасно і запитував і стверджував гвардієць.                                 

- Самому соромно, - Назар усміхнувся і поставив відро на місце.

Вояк засміявся.

- А кого це ви привезли до нас? – запитав він.

- Якогось телепня. Забув як його звати. Та мені особливо й не цікаво. Головне, щоб гроші за роботу платили.

- Ходімо до інших. Поки не засмажились на цьому клятому сонці.

- Не можу. Крисп дав доручення. Треба поїхати в одне місце.

- Ясно. Тоді бувай.

Потиснувши руки, вони розійшлися.

         В конюшні пахло гноєм, сіном та кінським потом. Назар знайшов свого коня й осідлав його. Ні у стайні ні у дворі йому ніхто не зустрівся. Лише біля воріт його зупинили.

- Стій! – зупинив його вартовий. – Ти куди?

- Я виконую доручення Криспа.

- Хто такий Крисп?

- Це той одноокий бовдур, - підказав інший гвардієць.

- Зрозуміло, - вартовий втратив усяку цікавість. – Пропустіть.

         Назар спустився з пагорба на якому стояла залога і зник у лісі вкритому яскравою, весняною зеленню.