Меч Правди

Розділ 60

В нічному небі, затуляючи місяць та зорі, пливли рвані клапті хмар. Гвардійці розпалювали багаття навколо печери. Назар сидів зі зв’язаними за спиною руками, обіпершись об колесо підводи. Поруч стояли два охоронці. Біля могил він побачив кілька десятків полонених селян. До нього доносилися плач ті ридання. Йому самому не було страшно. Суддя відчував збентеження. Чому, виконуючи всі настанови Сущого, він опинився в такій ситуації? Мозок напружено шукав відповіді.

Над ним зупинився Ульф. Назар відразу пригадав пригоду з Криспом. Та цього разу він не став робити, щось подібне.

Король обережно взяв піхви з Мечем і дав знак гвардійцям. Вони поставили Назара на ноги і штовхнули у спину. Йому довелося йти за королем. Біля входу в печеру їх чекав Олег, тримаючи в руках два смолоскипи. Один він віддав батькові.

- Ніколи не був у середині, - Назар вказав поглядом на зіяючу діру в скелі. – Навіть цікаво.

Король подивися йому в очі:

- Я оцінив твою холоднокровність. Але скоро ти молитимеш про швидку смерть.  

Ульф зайшов першим. Олег штурнув Назара слідом. Втрьох вони зникли у печерному мороці. В тунелі тхнуло димом і плоттю, що розкладалася. Назарові навіть забило подих. Він зробив зусилля, щоб змусити себе дихати. Король впевнено вів їх у саме серце зміїної гори.

 

         Громовиця з’явилася у таборі перед горою несподівано, мов злодій у ночі. Блискавкою злетіла з кобили, схопила головешку в багатті і пірнула в чорний отвір печери. Приголомшені гвардійці завмерли. Лише руда шкапа полегшено зітхнула і взялася щипати ріденьку траву. Ніхто не наважився гнатися за королівською дочкою.

 

         Вони зупинилися біля виходу з тунелю. Перед ними лежала, занурена у темряву, зала. Лише з гори лилося кволе місячне світло, яке, час від часу, зникало за хмарами. Тут дихалося трохи легше, за рахунок отвору в горі, звідки линуло свіже повітря. В глибині гроту блимнув жовтий вогник.

- Де Меч? – прохрипів Змій.

Жовтий вогонь спалахнув ще яскравіше і став наближатися. Навкруги рознісся гуркіт ланцюга. У блідому світлі з’явилося однооке чудовисько. З його пащі вилітав сірий роздвоєний язик. Дракон зупинився й мотнув головою, марно намагаючись позбутися ненависного ошийника. Від цього ланцюг заторохкотів ще дужче.

         Ульф виштовхав вперед Назара і поклав поруч з ним Меч правди.

- Колишній         розбійник, який став суддею, - з драконових нутрощів вирвалося, щось схоже на сміх. – Краще б ти грабував каравани.

Назар незворушно стояв і дивився у жовте око Змія. Тварюка не відчувала в ньому страху. Від цього дракону самому ставало страшно. Свій страх він сховав за гучними словами:

- Та хай там як, я переміг. Меч правди у мене. Я звільнюсь у буду правити світом.

Назар засміявся. Спочатку ледь чутно, потім голосніше. Змій здивовано подивився на нього. Ульф та Олег подумали, що він збожеволів.

- Який же ти дурень, - крізь сміх мовив Назар. – Стільки років ганятися за шматком залізяки. Головне не Меч а Той Хто Його зробив. Навіть, якщо я загину а ти звільнишся. До Сущого тобі не дістатися. І прийде день, коли Він відправить тебе у вогняне озеро.

         Змій скажено заревів. З пащі вилетів липкий роздвоєний язик.

         Громовиця вбігла в печеру. Одним стрибком вона налетіла на Назара. Вдвох вони відлетіли в бік. «Невже вийшло? – подумала вона. Розлючений Змій випустив жмут вогню в їхній бік. Вони ледь встигли відкотитися. Та легше їм не стало. Дракон продовжував поливати їх вогнем. Громовиця встигла лише розрізати мотузки на руках Назара маленьким кинджалом.

         Олег спробував відволікти увагу звіра, кинувши в нього каменем. І отримав у відповідь вогненний подих дракона. Але це дало змогу Громовиці та Назарові хоч якось перевести подих. Вони встигли пробігти кілька кроків до виходу, та Змій вдарив хвостом по стіні. Прохід у тунель засипало камінням.

         Дракон ганявся за ними по всій печері, наскільки йому дозволяв ланцюг. Від його подиху повітря в печері неухильно нагрівалося, обпікаючи легені.

         У всій цій метушні, всі зовсім забули про Меч і про Ульфа. Король сидів над чарівною зброєю, не відриваючи завороженого погляду від неї і не звертаючи жодної уваги на божевілля, що діється навколо нього та з його дітьми.

- Правити світом, - бурмотів король. – Я буду правити світом.

         Коли Змій згадав про Меч, було запізно. Пальці Ульфа зімкнулися на руків’ї. З диким ревом, дракон рвонувся до нього. Вибух білого світла, від якого здригнулася земля,  відкинув звіра в дальній кут печери. Яскраве світло осліпило всіх. Настала дзвінка тиша. Білий колір розтанув мов туман під полудневим сонцем. Від Ульфа не залишилося й сліду.

         Назар розплющив очі. Високо над собою він побачив зоряне небо. Він повернувся, шукаючи поглядом Громовицю. Вона лежала поруч і дивилася на нього. Назар жестом наказав їй мовчати. Швидко підвівшись, він побіг до Меча.                       

- Назаре! – крикнула Громовиця.

Він ухилився від хвоста дракона і схопив піхви зі зброєю. Він оголив лезо. В ту ж мить, хвіст чудовиська збив Назара з ніг. Меч відлетів в бік, а суддя опинився між лапами Змія.

Важка, кігтиста лапа опустилася туди де він щойно був. Так відбулося кілька разів. З обох боків здіймалися чорні стіни. Попереду майоріли гострі пазурі. Змій затискав його в куток. «Ще мить і я зникну в його череві – безрадісно подумав Назар». З пащі Змія вилетів роздвоєний язик. Суддя заплющив очі. Все.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше