Мечем і Словом

Кабленхол.

Розлоге місто, зі своїми великими кам’яними будинками та мощеними вулицями, потопало в клубах диму та шумі згасаючого бою.  У його важкому смороді не було чути звичного запаху горілого дерева. А повноводна ріка, яка розділяла місто навпіл, з гуркотом била по вимощеному валунами берегу, обломками обгорілих колод та різноманітного краму колись процвітаючого міста. Дарій стояв на краю обривистого берега, тримаючи в закривавленій руці важкий дантеський лук і з оскалом на зубах вдивлявся на протилежний берег. Там над замощеним обривом стояв  молодик у вишуканих обладунках та яскравій червоній накидці з гербом арагонського королівства. Дарій не бачив його очей, та здогадувався про той жагучий трепет, який холонув душу незнайомця, роблячи тіло підпарубка важким та нерухомим наче колода. Молодик тримав в своїй руці блискучий меч, яким очевидно так і не вдалося йому скористатися,  і нерухомо вдивлявся в темінь холодної ріки. А води проносили повз нього тіла загиблих воїнів та свійських тварин.  Дарій здогадувався що мав на думці цей безусий вояка і це його чомусь злило. Він рвучко підняв великий лук і натягнув тятиву.  Та не судилось. Молодик зірвався в долину розправивши руки наче крила.

Дарій  рвучко сплюну в сторону, проклинаючи підпарубка за цю ганебну смерть, свідком якої йому по неволі довелося стати і вже більше не вагаючись направився до захаращеної вулиці де на нього очікував його чорногривий кінь.  Мармонди  виламували  закриті двері та ворота виносячи з господні все що мало хоч якусь цінність. Молодий княжич не любив дикунів, та без їхньої кінноти батько не взяв би цей аргонський град своїми силами. Місто з яким не могла зрівнятися жодна зі столиць їхнього п’яти княжества. Отож воно буде віддане кочівникам на розграбування в якості оплати, аж поки не зійде перша зоря. Тут йому вже немає що робити. Та гнідого не було на місці і королевич за допомогою двох пальців видав пронизливий свист. І той не заставив на себе довго чекати, грайливо б’ючи копитами по мощеній бруківці. Граційно переминаючись на місці, Вірний фиркнув мотаючи головою та розбризкуючи густі каплі слини.

  • Ну-ну Вірний. Я знаю що ти хочеш пити. – погладжуючи коня по блискучій чорній шиї, лагідно промовив Дарій. – Та тут немає похилого схилу. Проїдемо трохи далі  - і з цими словами юнак з легкістю злетів у сідло.

 Дарій - старший син короля Колоса Золотоволосого та його першої дружини Злати. Колос  був королем  Дантесії і верховним судією всіх п’яти народів, які заселяли цей багатий та родючий край. По праву первородства саме йому належалося прийняти вузди правління після смерті свого батька. Та не всім його братам, а тим більше їхнім матерям і дружинам його батька, ця думка була по душі. Лише в його рідного брата Лутарія, та сестри Оламії, ця думка не викликала жодних питань. Всі троє були дітьми Злати і помазанцями бога Грома. Решті п’яти зведеним братам  та чотирьом сестрам судилося входити до його майбутньої кровної дружини. Щоправда зведені сестри після шлюбу покинуть не лише дружину але і батьківський дім. Після чого вони одягнуть кольори одного з п’яти народів Дантесії і вже більше ніколи не повернуться до родового замку золотоволосих. Зведені ж брати до кінця свого віку служитимуть дружинниками короля, беручи в дружини доньок одного з чотирьох князів які присягли на вірність Колосу.

Вірний вицокував по бруківці швидкий танець, час від часу розбризкуючи калюжі червоно-бурого кольору, як із за чергової палаючої будівлі на білосніжній кобилі з’явилася вона. Красуня в шкіряних обладунках та вигнутим арагонським мечем  в опущеній руці. Можна сказати, плід його юнацьких фантазій. Біле довге волосся було обрамлене позолоченим обручем на голові з смарагдовим каменем над  переніссям, а над гарними очима, мов крила, розляглися дугами тонкі брови.  Все сталося раптово і юнак рефлекторно, вихопивши меча, потягнув повіддя різко на себе. Вороний встав на дибки і простір розірвало різким ржанням. На якийсь момент їхні погляди зустрілись ніби запитуючи ти свій чи ворог. По обладунках незнайомки важко було визначити її приналежність, а тому  наслідник витанцьовував своїм конем круги не відриваючи пильного погляду з дівчини. А та, лише змірявши його холодним і дещо войовничим поглядом, рушила далі, перестрибуючи через понівечені тіла та розкиданий крам сплюндрованого міста. Ще трохи погарцювавши на місці, аж поки струнку постать вершниці не заволокло густим димом, юнак пришпорив коня і рушив далі. Та позбутися обрисів дівочого обличчя, яке все більше походило на марево, йому ще довго не вдавалося.

Вискочивши галопом на просторий майдан перед величною будовою аргонського бога Сонця, юнак стримав свого вороного та із захопленням почав розглядати цей божественний храм. Не вірилося, що це твір рук людських. Настільки він вражав своєю масивністю та граційністю в одночас. Бог Сонце, був одним з п’яти богів, яким поклонялися в колишній Західній імперії. І вже ніхто не пам’ятав скільки було в імперії богів до того, як на зміну старим прийшли п’ять нових богів. Та після розвалу на її теренах утворилося п’ять королівств де в кожному з них поклонялися одному з п’яти. Вчені мужі навіть стверджують що саме їхня кількість і призвела до такого тотожного числа новоутворень. Та сказати напевне дуже складно, бо мало хто з вченої еліти тих часів вижив, як і самі манускрипти, які згоріли в полум’ї міжусобних війн. Дарій, як особа королівської статі, був обізнаний в буквоїдстві і міг з легкістю прочитати свитки навіть часів відродження, як щоб вони віднайшлися. Та буквоїдство, зі всією своєю магією пізнання небаченого чи забутого, його не приваблювало. Королевичу  по душі була стезя воїна та мисливця. А цим словоблудством і без нього є кому займатися. І в святих монастирях і в академічних школах.

Ще раз пробігши очима по дивовижних мозаїках та вітражах храму, княжич продовжив свій шлях, час від часу озираючись на крики та стогін чужомовних людей. Дантеських воїнів на вулицях цього заможного граду вже давно не було. Тут панували мови кочівників з їх горловим хрипом, аргонська дзвінка та холодна як лезо і ще ряд поодиноких мов, очевидно студитів місцевої академії, яким не поталанило тут пізнавати науки так далеко від своїх країв в цей неспокійний час.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше