В дорозі.

Дантеська місія до Меаріну, доповнилася ще рівно п’ятьма возами, що зробило її практично в двоє довшою. На чотирьох возах лежали поранені як воїни королевича так і розбійники, а на останньому різноманітні трофеї, які в більшості своїй складалися з награбованого добра Гонтарія Невловимого. Попереду цього каравану, між двох коней, на імпровізованих ношах, лежав Дарій з тугою пов’язкою на стегні. Рана і справді виявилась глибокою. Очевидно одному з розбійників таки вдалося дотягнутися до атакуючого вершника своїм мечем. Та як запевнив королівський лікар Балувін, кістка молодого Карсбурга, не була задіта отож поранення великої загрози життю не становило. Полонені лісового братства, кількістю 15 чоловік, із зав’язаними руками та босоніж, поспішали за возами. Тих хто барився, підганяв батіг одного з трьох вершників з числа гвардійців, які власне їх і конвоювали. Варто зауважити що піших серед них вже не лишилося. Всім вистачило коней з табуна Гонтарія, а ще четверо трофейних коней, брели за возами до яких були прив’язані погоничами.

Лікар їхав поруч свого королевича і уважно стежив за тим, щоб той часом не здер пов’язки і змочував його губи водою. Та тут молодий наслідник зарухався, а його кволий язик облизав губи.

• Пити – ледве тихо промовив Дарій, очевидно приходячи до тями.
• Стояти ! – піднявши руку вигукнув Одноокий, який ні на мить не залишав свого покровителя.

Вся процесія поволі зупинилася, а Балувін зіскочивши з коня, швидко підбіг до королевича. Той власне вже розкрив очі і намагався підняти голову та це йому не вдалося. Жадібно припавши до фляги з водою, яку йому підніс до губ лікар, Дарій досхочу напився та важко видихнув і промовив

• Досить. – і Балувін обережно опустив його голову на підголівник із шкіри молодого зайця.
• Наскільки все погано лікарю ?
• Слава Грому, ваша милість, всемогутній вберіг вас від найгіршого. І тепер нам слід лише зачекати щоб рана затягнулася. Та боюсь що в постійному похитуванні на цих ношах ваша рана не скоро затягнеться, що може привести до запалення а можливо і загниванню рани. Я говорив це вашій правиці та він відмовився зупинятися табором. 
• Все правильно лікарю. Це я дав йому такий наказ. Заклично мені Галатія.
• Я тут мілорде – відізвався молодий княжич, якого наслідник призначив своєю правицею ще в Кабленхолі.
• Скільки я вже так лежу ?
• Другий день Дарію. За якихось два чи три дні ми вже будемо на місці. Маєш якісь накази мій володарю ?
• Так Галатію. Я би хотів перед королем арагонським, постати на своїх двох а не в цьому спальнику. Отож розіб’ємо табір обабіч та дамо нашим людям можливість поповнити запаси свіжиною. Надіюсь Сатрасіус не вельми на нас розсердиться – і молодий королевич навіть злегка посміхнувся. – А також вже час вислати вістуна до Сивобородого, з повідомленням про нашу дипломатичну місію.
• Як накажеш Дарію – і молодий правиця, з властивою йому спритністю, почав роздавати накази які не підлягали обговоренню.                                                 

   Вже на другий день, після того як був розбитий дантеський табір, молодий королевич відчув достатньо сил, щоб сидячи приймати їжу та вислуховувати звіти свого правиці. Одноокий не відлучався з похідного шатра свого покровителя і навіть на ніч, з дозволу Дарія, залишався ночувати в ньому. Отож і зараз, вислуховуючи звіт Галатія, він сидів за невеличким столиком при вході та потягав дантеське червоне з позолоченого келиха. Найманцю не подобалося, що Дарій проводить більше часу у спілкуванні зі своєю правицею, а ніж з ним. Бо що такого особливого, міг знати цей безвусий княжич, про щоб не було відомо і йому. Та усвідомлення того, що лише завдяки давній дружбі з королевичем, він зараз попиває це ароматне вино з королівського погребу, а не висить на мотузці поруч із своїми спійманими побратимами по зброї, стримувало його від висловлювань своїх претензій. Тай врешті решт, хто такий він у порівнянні із наслідником князівства Фрутії.

• Наші роз’їзди запримітили на тракті, зі сторони Меаріну, королівський кінний почот зі штандартами роду Віртуламеїв. Отож смію припустити мілорде, що його очолює один із синів Сатрасіуса Сивобородого. Безсумнівно, ця делегація направляється саме до нас і її прибуття слід очікувати близько вечора. Чи накажете вислати їм супровід ?

Одноокий не міг не скористатися такою оказією, недосвідченого юнака, і не стримуючи удаваного сміху промовив :

• Боюсь що таким вчинком ми нанесемо молодому арагонському насліднику чи маленького ляпаса.  Адже власне  цим супроводом, ми дамо йому зрозуміти, що після падіння Кабленхолу, ми претендуємо на ці землі. А я не впевнений мілорде, що нашу місію вислали саме для такої цілі.

Дарій витер свої вуста, шовковою серветкою, та кинувши її на переносний столик із своєю трапезою, наказав помахом руки, забрати її з перед себе. А потім з таким же байдужим лицем звернувся до свого охоронця.

• Хіба я питався твоєї думки Одноокий ?
• Ні мілорде – вставши на весь свій ріст, який в цьому приземкуватому шатрі здавався ще більшим як за звичай,  і вклонився своєму покровителю.
• Супровід Галатію, висилається власником земель своїм гостям. – вже дивлячись на розпашіле лице свого правиці, промовив Дарій - А тут роль гостей поки що виконуємо ми. Та твій натяк мені сподобався – і всі присутні, підтримуючи ще слабий сміх королевича, рознеслися багатоголосим сміхом.

Це дещо зняло напругу в шатрі, яку створив найманець. Сказати по правді, Одноокого недолюблювали практично всі з числа королівського почоту. Це були як правило старші сини відомих родів Дантесії. А четверо з них навіть наслідниками князівств цього ж таки королівства. А цей задрипанець, якого приблизив до себе молодий королевич, навряд чи мав хоча б дворянську родослівну. А поводився так зухвало, наче доводився насліднику, що найменше, близьким родичем.

• Що там далі правице ? – спитав Дарій, зручно відкинувшись на подушки, що підтримували його спину, на хутряному ложе.
• Вашої аудієнції просить знахарка, яку ми захопили разом з іншими розбійниками, мілорде. Вона стверджує що має для вас дуже цінну інформацію.