І знову війна.

Невеличке таркідійське поселення хліборобів Ордамазі, з дерев’яною фортецею відразу край села, цього ранку мало чим відрізнялося від решти населених пунктів князівства Тадесака, що належало князю Тапоназі Легкокрилому. Оживлення на невеличких сільських, та просторих торгових площах у містах,  та порозвішувані прапори з родовим гербом Хаканасі і практично це все, що говорило про небуденність цієї ранкової метушні.

Якийсь святковий настрій, в перемішку з тривогою, панував у повітрі і дітлахи відчуваючи це, літали поміж дорослих, піднімаючи чи малий галас. Млин ніби підігруючи дітлахам, крутив своїми вітряками особливо гучно та зі скреготом, змагаючись із завиванням жінок та матерів. Діти не розуміли або не хотіли розуміти цього плачу. І це в першу чергу стосувалося маленького Артаназа, старший брат якого, сьогодні разом з іншими дорослими дядьками йшов на справжню війну. Озброївшись хворостинами, дітлахи перелетіли через ґрунтову дорогу, піднімаючи мало не в повітря галасливих гусей, та наче мечами почали сікти придорожній очерет не залишаючи тому надії на спасіння. Вдарили дзвони і люди потягнулися дорогою на пагорб,  де стояла сільська церква з кам’яним фундаментом, та струганою підлогою. Правда жінок серед них було дуже мало. Переважна більшість з них, залишилася по хатах, порядкуючи біля печей та столів, які накривали прямо серед подвір’я, очевидно очікуючи чи малу кількість гостей.

Ще й року не пройшло з останнього збору новобранців, а князь вже знову збирав нові полки для відправки до військового табору, який розкинувся на широких полях обабіч фортеці Даталуза. Сюди направлялися новобранці не лише з князівства Тадесака, алей усіх навколишніх князівств. Кожне місто та село мав свою рознарядку і мусів забезпечити її згідно земельного кадастру. З кожного двору землевласника, йшов один молодий мужчина, який здатний був тримати в руках меча та щит. Харчі на дорогу, обладунки та зброя, все лягало на плечі самих рекрутів. Та якщо зі спорядженням стало легше, через латафійські обози з амуніцією та зброєю, то з самими новобранцями вже відчувалася серйозна недостача. До королівського війська вже йшли і неповнолітні та пристаркуваті чоловіки, у яких рід був не настільки чисельний, щоб задовольнити зростаючі апетити смертоносної війни. Ходять чутки, що до піхотних полків вже почали набирати охочих з числа каторжників та вуличних бродяг.

Побачивши, як його старший брат у супроводі своїх друзів, та сусідською дівкою Оталатою, повертаються з церкви додому, Артаназа миттю перелетів через плетений тин та з розгону вдарився об ноги брата.

• Ах ти бешкетнику – промовив Кортазі і підкинув брата до гори.

Заходячись від сміху малий прокричав що він не бешкетник.

• А хто ж ти тоді малий розбійнику – і Кортазі почав лоскотати малого
• Я воїн короля – прокричав скрізь сміх Артаназа, намагаючись вирватись з міцних рук брата, який працював підмайстром у місцевого коваля.

Молодшому імпонувало що до нього прикута увага усіх цих дорослих хлопців, які не могли зрівнятися з його братом, який йшов на справжню війну. Та сили були не рівні і йому довелося здатися на милість переможця, на руках якого він і наблизився до їхнього зрубу, де біля дверей на них вже очікували їхні батьки. Вже посивілий батько, щось тримав у руках, та мати із сусідкою, яка теж не ходила до церкви, а допомагала поратись своїй майбутній свасі біля печі. У них ще й досі руки були у муці. Мати постійно втирала очі передником, від чого на обличчі теж залишилися білі розводи. Батько якось урочисто ступив до Кортазі та протягнув йому свого меча у піхвах, який постійно висів над батьківським ліжком.

Цей меч, він здобув ще в часи визвольних змагань, коли розпадалася Західна імперія. Тоді здавалося усім, що цей латафійський меч вже ніколи не буде знятий зі стіни, а лише послужить нагадуванням нащадкам, про нескореність таркідійської нації. Та не так сталося, як гадалося. Вже два старших сина покинули цю домівку, а меч мав відправитися слідом разом із батьком. Та травма, яку голова сімейства отримав на лісоповалі, так і не загоїлася. Каліцтво не дозволило йому піти замість Кортазі і тепер він відчував перед сином свою провину.

• Облиш батьку. Нам сказали що зброю та амуніцію нам видадуть у військовому таборі. А часи зараз такі, що мені буде спокійніше за вас, знаючи що в хаті є кому та чим захиститись.

Оталата непомітно штовхнула свого нареченого в бік, даючи зрозуміти наскільки це важливо для його батька.

• Та я гадаю раз він тобі приніс удачу у війні то і мені послужить як оберіг – практично відразу виправився новобранець та прийняв меча з батькових рук.
• Будь відважним воїном сину і не покрий наш рід ганьбою. – промовив старий вже втретє на порозі цього дому і матір зайшлася слізьми та плачем.

Кортазі обняв матір, та дав обіцянку яку не міг виконати напевне.

• Не плачте нене. Ось побачити я повернусь з братами додому і у нас все буде добре як і раніше. Оталата буде вас навідуватись, щоб вам не було сумно одній. Я думаю ця війна вже довго не триватиме.
• Благаю тебе синку, бережи себе та не ризикуй намарно бо що ми зі старим без вас робитимемо.
• Я про вас подбаю нене – якомога доросліше промовив Артаназа, та очевидно воно дещо не так вийшло, як планувалося бо всі навколо почали сміятися.

Можливо так і треба було і наймолодший і собі розсміявся. Його брат присів на почіпки навпроти та промовив:

• Дивись Артаназе ти слово дав. А ми мужчини цього дому, слів на вітер не кидаємо.
• Тільки не розмовляй зі мною як з маленьким – із серйозним обличчям відповів той – Та коли знову засурмить труба до збору то я слідом піду.
• Твої брати не для того пішли на цю війну щоб і тебе забрали. Дбай за батьків та будь слухняним. Обіцяєш брате ? – абсолютно серйозно спитав старший і молодший відповів йому тим же тоном
• Даю слово – та щось знову пішло не так і щоб не розплакатись на очах у всіх, малюк обняв брата за шию та сховав лице в його грудях.