Мечем і Словом

Аразійська гостинність.

Лязкіт добре загартованих мечів простирався по всій Аразійській долині, яка була вкрита червонуватим піщаником кам’янистої породи. Очевидно своєму походженню він завдячував людським рукам, які добували славетний червоний камінь з місцевих гірських порід. Власне одна з таких каменоломень знаходилась зовсім не далеко того місця, де не заплановано зупинився королівський кортеж. Каменотеси залишивши свою важку роботу та з цікавістю спостерігали за двома поважними грантами, що ось вже з півгодини, вимахували своїми мечами.

Сама каменоломня знаходилася трохи вище в горах, де власне і висікалися величезні валуни, які згодом спускалися до цієї долини на подальшу обробку. Вже тут ці валуни, за допомогою ще дідівських методів, перетворювалися на бруківку з червоним відтінком. Подейкують, що це кров тисяч загиблих каторжан, які склали тут свої голови. Та ті часи вже давно минули, а діти цих каторжан, вже будучи вільно найомними робітниками, продовжували колоти цей проклятий камінь, який забезпечував їх родини всім необхідним для життя. Ось біда тільки, що з розвалом Західної імперії, замовлень стало так мало, що каменотеси ледве зводили кінці з кінцями, а чимала кількість каменоломень, і зовсім припинили свої роботи.

  • Все вистачить – важко дихаючи промовив королевич Атубій, витираючи мокре від поту обличчя. – То що скажеш вояка. Як сильно я розм’як ?
  • Вже те, що ти не забув з якої сторони тримати меча, викликає мою повагу – оскалившись від сміху та спеки відповів Ватабій, та прийняв запропонований йому рушник.
  • О я знав що похвали від тебе і годі чекати – заходячи в тінь навісу промовив наслідник та із жадібністю проковтнув келих холодної води.

Білий навіс, стояв під єдиним покрученим деревом у цій долині, яке росло край старої імперської дороги, вкритої червонуватим піском. Біднувата зелень чагарнику, теж була вкрита тим же кольором і виглядала практично засохлим гербарієм. Тут під навісом був накритий невеличкий розбірний столик, по центру якого височів кришталевий кльош з фруктами. Тримаючи долоню над очима, молодий офіцер сплюнув густу слину та промовив:

  • Здається у нас гості.

Королевич і собі поглянув в ту сторону, де піднімаючи придорожню пилюку, рухався кінний кортеж з численними штандартами та позолоченими аксельбантами, що звисали на древках прапороносців.

  • Здається сам князь вирішив протруситися у цю спеку. – висловив здогадку наслідник та безсило упав у розлогий фотель.
  • Змушений визнати, що ти ще зберіг порох у порохівницях – сідаючи і собі у зручний фотель, який запобігливо відсунув від стола один із пажів його високості. – Я так розумію король слідкує за удосконаленням твоїх навичок.
  • Повір мені на слово друже, що моєму батькові вже давно начхати на моє виховання. Це тепер привілей моєї матінки королеви. Яка вбила собі в голову, що я мушу виступити на рицарському турніри, на який запрошений латафійський король зі своїми доньками.
  • Чур на мене. – без прихованого здивування протягнув Ватабій. – і цей з під небесної дав свою згоду ?
  • А власне чому він не повинен був прийняти цю пропозицію ? – перепитав Атубій, якого явно зачепило таке здивування свого охоронця. – Він тепер не імператор а такий же король як і мій батько. Отож рівня нам.
  • Рівня та не така. Я більше ніж впевнений, що Целероній Всеосяжний і далі дивиться на нас як на своїх васалів.
  • Хто його знає. Можливо саме по цій причині мій батько і затіяв цей турнір, який і повинен все розставити на свої місця. Погодься, що за получивши доньку латафійського короля у невістки, мій одержимий батько широко розкриє свої крила.

Підкидаючи до гори та лапаючи ротом, налиті плоди стиглого винограду, Ватабій не відразу відповів на це припущення. А відкинувши обдерту виноградну лозу в сторону,  сам задав питання:

  • А ти хоч бачив одну з його доньок Атубію ?
  • Головне щоб руки та ноги були на місці, а з рештою я розберусь – і щиро посміхнувшись королевич дав зняти з себе запилену та мокру та мокру від поту сорочку, яка ще недавно була білосніжного відтінку.
  • Ну ну. – і собі знімаючи мокру сорочку, прогуньдявив охоронець. – Хоча хід звичайно далекоглядний, враховуючи амбіції Всеосяжного, про які ми можемо лише здогадуватися.

Поки молодики обмивалися та переодягалися у чистий одяг, кортеж князя   Бактурія Твердокам’яного, вже доїхав до їхньої стоянки, та висипав на гарячу бруківку старої імперської дороги. Каменотеси, яким за весь час їхньої важкої роботи, ще в житті не доводилося спостерігати такого скупчення вінценосного дворянства, просто не вірили своїм очам. Що могло таке вишукане панство заставити зібратися у цьому богом забутому місці, прямо у них під носом.

  • Чого писки порозкривали дармоїди ! – прогримів сипучий голос наглядача і темні від сонця та пилу люди, знову повернулися до своєї проклятої роботи.

А сам наглядач, поскрипуючи своєю милицею, замість правої ноги, підійшов до дерев’яної лебідки і опершись на неї став розглядати цю дивовижну зустріч обласканих долею. В минулому каторжник, а тепер завдяки каліцтву, яку він отримав у цій каменоломні, наглядач, з коліром шкіри, яка мало чим відрізнялася від все проникаючого червоного пилу, вдивлявся у далеч злобними очима. Якщо ці франти і не знали про його існування, та про його покалічену долю, то він точно знав хто він такий і кому цим завдячує. Він нічого не забув і нікого не простив. І перший номер зі складеного ним же списку, неодмінно мусив бути присутнім на цій зустрічі, бо хто як не він являвся господарем усіх навколишніх земель Аразії.

  • Я вельми був вражений, дізнавшись що ваша високість відвідує наше князівство в цей не спокійний час. – солодко промовив низькорослий князь Бактурія.
  • Я до вас нажаль з державним візитом князю – відповів королевич пропонуючи рукою пройти під навіс, де можна було хоч трохи сховатися від цього пекучого сонця. – Та запевняю, що вже давно хотів відвідати ваше князівство та ознайомитися поближче з відомими вашими водоспадами. Що правда по дорозі так ні одного і не побачив.
  • О ваша високосте. Ця гориста частина Аразії, по якій вам довелося проїхати, і близько не схожа на ті гори, які простягаються в наших східних теренах.  – промовив вже починаючий лисіти князь – Справжнісінький оазис рослинного та тваринного світу, якого не торкнулася рука наших каменотесів. Саме там і спадають з гір ці водоспади небаченої краси. Я особисто покажу вам їх усіх, якщо на це буде ваша воля ваша високосте.
  • Лапаю вас на слові князю – промовив Атубій сідаючи у фотель та пропонуючи і решті запрошених наслідувати його прикладу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше