Мечем і Словом

Перехоплення.

Вже на другий день, після того, як Лутарій зі своїм загоном повернувся до Кірасума, де на даний час розміщувалася ставка його армії, йому прийшлося терміново висуватися в напрямку  таркідійського поселення Аратабі. Справа в тім, що його сусід з права, командуючий Правофланговою Армією Вартабій, не дочекавшись його повернення, розпочав штурм таркідійської фортеці Таба, І цим він поставив під загрозу оточення своєї армії, та можливим провалом наступальної операції всіх трьох напрямків, якими вели свій широкомасштабний наступ дантеси. Що спонукало його до таких поспішних дій, поки що не було відомо, та щоб спасти ситуацію, Лутарію терміново треба було розпочати наступ на Аратабі і не дати можливість таркідійцям вдарити Вартабію у його лівий фланг. Королевич не любив поспішних рішень, які могли коштувати його армії не лише втратою у живій силі але й можливо оперативним оточенням. Вони вели наступальну операцію на ворожій території, отож перед будь якими маршами, слід було проводити детальне ознайомлення з місцевістю, та розташуванням сил противника. Нічого цього проведено ще не було, так як по захопленню Кірасіми, Лутарій отримав термінове повідомлення про латафійський обоз, що проходив повз нього, буквально в двох днях маршу кінного загону. Було прийнято рішення, скориставшись ефектом несподіваності, через прорив таркілійського фронту, захопити цей обоз і підтвердити давно існуючі донесення про можливу підтримку таркідійського короля латафійською стороною. Його армія потребувала перепочинку, а особливо перший кавалерійський полк, з яким головнокомандуючий особисто відправився у цей небезпечний рейд. Та часу для цього не було.

  • Люди з першого кавалерійського втомлені ваша високосте. – промовив правиця коли вони в двох виїхали за насипний вал Кірасіми, за яким простягалися сільськогосподарські угіддя та битий шлях старої імперської дороги. – Тай вам не завадило б відпочити. Стільки днів у сідлі.
  • Ми по дорозі перепочили Батаю – і принц про себе посміхнувся, пригадуючи дівочий сміх чорноокої красуні. А трохи згодом добавив – Я вже давно так не відпочивав – і пришпоривши коня, головнокомандуючий Центральною Армією, промчав вздовж вишуканих колон дантеських воїнів.

Марш не обіцяв бути легким, і ще до вечора королевич планував досягнути таркідійське поселення і розпочати розвідку його укріплень. Кінні роз’їзди супроводжували колону по всіх чотирьох сторонах. Весь господарський ар’єргард залишився у місті, разом з невеликим гарнізоном, чим явно пришвидшили рух маршової колони. Хворі та пораненні теж залишилися в лазареті і нажаль добра половина усіх лікарів та медсестер. Та зараз перед Лутарієм не стояло завдання, будь що оволодіти цим укріпленим поселенням. Куди важливіше було просто скувати сили таркідійців на його центральному напрямку.

До слова буде сказати, супротивник вже був не той, що на початку воєнної компанії. Його наспіх сформовані полки та армії, в переважній своїй більшості вже складалися з ополчення, якому явно бракувало військового досвіду. Від полонених Лутарій дізнався, що і офіцерський склад наповнювався теж не кращим чином. Такі великі втрати серед досвідчених воїнів, у перші ж дні війни, важко було доукомплектувати, за такий короткий час. А ось авангардні частини дантесів, які в переважній більшості складалися з важкої кінноти дворян та вільно найомних професіоналів військової справи, досить швидко укомплектовувались через воєнізованість самої дантеської нації. Де кожний хлопчик, в незалежності від того, чим був зайнятий його рід у мирні часи, виховувався в першу чергу як воїн, навіть якщо йому судилося до кінця своїх днів випасати табуни чужих коней.

  • Щось мене тривожить Лутарію ця тиша – промовив його правиця, коли вони минали черговий знак, залишений передовим дозором.

Головнокомандуючий, разом зі своїми дружинниками та правицею їхали попереду колони. Через кожних дві години до них виїжджав посланець від дозору, незважаючи на знаки, які той залишав по собі. Позначку минули а посланця і досі немає. І справді не хороший знак. Лутарій зупинив свого коня та підняв руку, даючи сигнал усій колоні. Сигнал передавався головуючими офіцерами від полку до полку, аж поки весь закутий у метал ланцюг, не зупинився на місці. Ніхто не перемовлявся. Тишу порушували лише бойові коні своїм фирканням та биттям копит по старій бруківці, яка повинна була привести їх до самісіньких воріт ворожого поселення.

Озираючись навколо, королевич мовчки вказав рукою в праву та ліву сторони, що означало вишукуватися по фронту. І ланцюг ожив немов жива істота. Найгірше прийшлося підрозділам які замикали цю довжелезну процесію. Їм буквально прийшлося бігти добрих хвилин десять, якщо не більше. Це при тому що вони вже подолали чи малий шлях, а їхня амуніція вже здавалося прибавила у вазі що найменше у двічі. Та ніхто не нарікав і не пускав соплі. Це було звичне солдатське життя, до якого їх готовили з малку.

Дзвін металу, тупіт ніг та гупання дерев’яних щитів, які у похідному порядку були закріплені на солдатських спинах, наповнив собою навкілля і з лісового масиву, що виднівся попереду, злетіла у повітря зграя грачів. Важке дихання та спльовування густої слини, було чутно по обидві сторони від головнокомандувача.

  • Панове офіцери займіть свої місця – наказав Лутарій і від його оточення відділилися чотири полководці, які не спішачи направили своїх коней до підпорядкованих їм підрозділів.
  • Я нічого не чую ваша високосте – промовив Батай, який встиг засилити на свою ліву руку свого округлого щита із зображенням зеленого трилисника на жовтому фоні. Родовий герб Стенеків, яскравим представником якого він власне і являвся.
  • Я теж – погодився королевич і дав знак обом дружинникам виїхати у розвідку.

Та їхати їм довго не довилося, так як із лісового масиву, прямо їм назустріч вийшла перша шеренга таркідійського війська, яка розтяглася на всю довжину лісової смуги. Це були лучники з довгими, комбінованими луками. Очевидно це була саме та армія, яка збиралася обійти Вартабія  по лівому флангу. Отож Лутарій не прогадав, коли вирішив не втрачаючи часу виїхати наперед і зірвати настільки очевидний план ворожого полководця. Та ось ці таркідійські луки теж були добре відомі молодому полководцю і це його не вельми тішило. Адже комбіновані луки славилися своєю дальністю стрільби, чим не могли похвалитися важкі дантеські луки. Їхнім коником була велика пробивна сила, якою вочевидь ті зараз ніяк не змогли б скористатися на такій відстані. Отож не втрачаючи часу та очевидних втрат, головнокомандуючий надав наказ атакувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше