Підступність ворожого плану.

Белсадівський князь, Муаріс Всезрячий, в оточені трьох своїх братів та з двома десятками своїх дружинників, наближався до прикордонної фортеці Балта. Такий маленький ескорт, та відсутність будь яких штандартів, говорив за абсолютну секретність цієї нерозважливої поїздки. Адже лінія фронту проходила по всій довжіні червоного лісу, а це заледве становило якихось два дні верхи від форту Балта на схід. Та князь не став ризикувати, і для підстрахування ще зробив гак в добрих 200 миль, тримаючись західніше по ґрунтових дорогах. Такі заходи безпеки в першу чергу були пов’язані з тим, що його зустріч з королівською делегацією миру, яку очолював сам спадкоємець принц Атубій, мала відбутися в абсолютній секретності. Власне через це і сам лорд Зонтабій, якому належала ця стародавня фортеця, не був попереджений про цей візит його сюзерена. Лише невеличкий загін з п’яти вершників, з довірчою грамотою белсадського князя, був відправлений на зустріч королівській делегації, з проханням відвідати фортецю Балта, ще до того, як принц відправиться до князівського палацу. Тай сам маршрут, яким направлявся королевич, пролягав по старій імперській дорозі, яка проходила саме по при цю фортецю. Отож розминутися вони не могли тай не мали права, враховуючи всю небезпеку, при якій сам Атубій мав загинути а ті кому пощастить залишитися в живих, повідомлять короля Ротарії про штандарти атакуючих воїнів. Штандарти з гербом його князівства. Ці підступні плани братів Явутаріїв, стали відомі лише тоді, як його слідопити взяли у полон, одного з дворян, який мав слідувати в числі тих воїнів, на яких була покладена ця нечестива місія. Підрозділ мав бути достатньо чисельним, щоб в короткий час розправитися з королівським почотом, та не на стільки великим, щоб привертати до себе увагу. І ось коли слова полоненого підтвердилися і ворожий загін, в абсолютній секретності, перейшов кордон між Конкордією та Белсадом, князь поспішив на цю таємну зустріч. Певна річ, що диверсантам був повністю звільнений прохід. Їх ніщо не повинно було насторожити.

Отож коли вартові на західних воротах, фортеці Балта, почули що до них з візитом прибув сам князь Белсаду, то і не відразу повірили сказаному, а відправили до лорда Зонтабія посильного з питанням як їм вчинити. Певна річ що і сам Зонтабій, людина вже в досить пристойному віці, також не повірив своїм вухам і вирішив особисто переконатися, що це не якась військова хитрість, що при урахуванні сьогоденних реалій, цілком навіть можлива.

В супроводі двох латників, тай сам при повній амуніції, лорд вирушив на стіну. Звідки окликнув стоячих перед піднятим мостом, кінних:

• Якщо ваша ласка князю, я би хотів почути ваш голос. – з помітним хвилюванням вигукнув старий своїм тонким голосочком, для якого кращі часи вже були далеко по заду.
• Ще наслухаєшся Зонтабію. Давай опускай міст та накривай на стіл. У тебе сьогодні багато роботи – абсолютно спокійно відреагував князь, розуміючи що старий діє абсолютно правильно і на часі.

А ось брати князя не змогли стриматися від сміху та жартів, що правда старий їх не оцінив а з окриками на свою сторожу наказав негайно опустити міст та відкрити ворота.

Міст із сильним лязкотом металевих ланцюгів, гепнувся об камінну опору на протилежному березі глибокого каналу. А високі та темні від часу, вхідні ворота, зі скрипом почали розгортатися в різні сторони, пропускаючи під свої склепіння неочікуваних та таких поважних гостей. Копита коней спочатку глухо стукали по дерев’яних колодах старого мосту, а згодом почали дзвінко відбивати, своїми підковами по мощеній бруківці, барабанну дріб. Практично відразу ж, як тільки останній з вершників, проїхав до середини, ворота з тим же скрипом зачинилися назад, а на їхні металеві гаки з гуркотом впав величезний засув у вигляді товстої та полущеної часом, колоди.

А десь за дві години піднялися ковані грати на північних воротах фортеці і до гостинного двору заїхала багато чисельна миротворча місія принца Атубія. Коней на той час, зібралося вже стільки, що їх прийшлося просто залишати в конюшні не прив’язаними до стойок. Брикети із сіном кидали скрізь де ще було вільне місце. 

• Твоя фортеця настільки мала, що її ворожі війська можуть просто не помітити Зонтабію – пожартував принц, коли йому представили власника цього древнього раритету.
• Зате її не важко доглядати а мало чисельний гарнізон, може скувати під її стінами цілу армію на дуже довгий період. – не розгубився старий, який і досі не міг второпати, що цим вінценосним лицарям так нагально знадобилося зустрітися саме під його дахом.

«Ех моя стара не дожила до такого нечуваного візиту» подумки промовив старий лорд та запросив усіх присутніх дворян до столу.

Страви були далекими від вишуканості та на це ніхто не зважав. Атубій уважно слухав князя Муаріса Всезрячого і в його жилах починала кипіти кров. Щоправда зовні він виглядав не більше ніж зацікавленим.

• Якщо все що ти сказали правда князю, а я не бачу підстав тобі не довіряти, то всі хто затіяв це богохульство, будуть покарані на горло, а їхні землі перейдуть до власності корони.

Приємніших слів князю белсадівському ще ніколи не доводилося чути. Та ось з виконанням цих погроз не все так просто могло скластися. Три князівства братів Явутаріїв, являли собою дуже переконливу силу. Отож діяти слід було вельми обережно та послідовно. І насамперед потрібні були незаперечні докази, які приховувалися десь там на південь від цієї старої фортеці, обабіч старої імперської дороги, яка вела прямісінько під стіни родового замку Тамталетів.

• То скільки у тебе напоготові воїнів Муарісе ? – запитав спадкоємець очевидно вже обмізковуючи свій план подальших дій.
• Достатньо ваша високосте, щоб розбити цих негідників на голову. Та нам слід бути обережними, щоб не втратити при цьому їхніх очільників, які зможуть явитися свідками у справі про державну зраду родини Явутаріїв. – розважливо відповів князь, на якого справив приємне враження цей молодий наслідник ротарійського трону.
• Згоден князю. – погодився Атубій – Нам би якось виманити їх на розмову.
• Боюсь у нас не буде такої можливості ваша високосте. Швидше за все, як тільки їм стане відомо про те що їх наміри розкрито, вони спробують утекти до Конкордії. Адже вони прекрасно розуміють чим ризикують. І справа тут навіть не в їхньому житті. Вочевидь, що на таке важливе завдання, обиралися вибрані серед вибраних, для яких власне життя не настільки важливе як відданість своєму сюзерену.  
• В такому разі наш успіх залежатиме в першу чергу від раптовості та синхронності, наших атак.
• І швидкості – добавив Муаріс з певним застереженням – Та я був би куди спокійніший, ваша високосте, якщо б ви залишилися за стінами цієї фортеці.
• Абсолютно поділяю цю думку – втрутився охоронець принца, молодий офіцер Ватабій – Достатньо буде переодягнути у ваші лати та плащ, когось із ваших дружинників, ваша високосте.
• То ви пропонуєте мені відсиджуватися в цих стінах, поки ви ризикуючи своїм життям, не приведете заколотників мені перед очі. Погано ж ви мене знаєте панове. Це мій перший бій, так само як і перше доручення мого батька, який вирішив, що я достатньо дорослий, щоб не ховатися за материнською спідницею. І я не збираюся переконувати його у зворотному. Ото ж принаймні це питання ми вирішили.  А тепер що до плану наших спільних дій …